Не можна вбити - Велена Солнцева

Захар

 Здається мені вже час у цьому світі створювати інструкції як відчути себе виродком, при цьому особливо не напружуючись. Адже вона нічого не знає і не розуміє, це для мене нормально отримувати енергію через секс, та й таким чином легше від усього відволікатися. Цілком можливо рідним дівчини ще можна допомогти, шанс звичайно один на мільйон, але спробувати варто. Не лукавитиму, я бачу в цьому і для себе зиск, а під приводом допомоги буде легше переконати її перейти в Ерію. Але це не скасовує того факту, що поводжуся я не дуже гарно. Тому що до іншого не звик, до мене так все життя ставилися, і я завжди відповідав тим же. У нас у сім'ї слабким було не місце.

Зараз вона сидить поруч у машині в моїй футболці і до безглуздого величезних для неї шортах, а мені скреготати зубами хочеться від того як яйця підтискає, таке почуття що нікого не мав місяць як мінімум. Навіть зараз, після того як трахнув цю відьмочку не міг заспокоїтися. Для мене це була перша відьма, а це не те ж саме що секс із звичайною дівчиною, це зв'язок на набагато вищому енергетичному рівні, і на неї підсідаєшся як на наркотик, весь час хочеться ще й ще, з кожним разом все більше. Сидячи поправив рукою член, її уважний погляд зачепився за мій рух. Ледве не застогнав, ось не треба на мене так дивитися, інакше ми все ж таки не доїдемо до будинку і пошуки відкладуться на невизначений термін. А вона сидить невинно очима кліпає і червоніє. Тільки мені могла трапитися така бракована відьма. Потрібно терміново чимось себе зайняти. Прокашлявся, тому що в горлі стояв ком від непристойних картинок, що проносилися на божевільній швидкості в голові.

-Це була твоя бабуся по материнській лінії? - невизначено махнув головою у бік де знаходився будинок. Відповідь уже знав, але запитав щоб порушити тишу.

-Ні, за татом.

А ось це вже цікаво, як примудрилася відьма народити сина, та ще й по його гілці передати родовий дар.

-А тітки у тебе є?

Мала заперечливо похитала головою.

-Ні, наскільки знаю тато був один. Та й рідну бабусю я не пам'ятаю, це ж була прабабуся.

Все цікавіше та цікавіше.

-А батька свого пам'ятаєш?

-Ні, мама сказала що він пішов коли я була зовсім маленькою.

Дива та й годі.

- І у тебе не виникало запитань?

Вона знизала плечима.

-Ця тема була забороненою, згодом я просто прийняла як даність що у мене немає батька.

Присвиснув, та ці відьми провернули добрячу авантюру, шкода що вона провалилася. Цікаво, коли сама старша їх роду дізналася що від неї просто елементарно сховали спадкоємницю дару?

-Ти свою прабабуся з дитинства знаєш? Не пам'ятаєш, коли вперше зустрілися?

Настя відповіла одразу, навіть не задумавшись.

-Мені було років сім.

Довго ж їм вдавалося приховувати відьмочку. Напевно матуся не давала дитині проходу і встановила вдома звірячі правила, інакше б просто не вдалося приховувати дитину, рано чи пізно вона б себе видала. Та й фамільяри починають рано шукати свою господиню, саме вони насамперед привели б до неї. Значить у той час сталося щось, що й розкрило план змовників.

Настя

Я ніяк не могла зрозуміти до чого всі ці запитання, які вже почали нервувати. Та вже краще вони, ніж вогняні погляди які хлопець кидав у мій бік. Я ледве з сорому не згоріла, коли побачила як він щось там поправляє, а він дивлячись на мою реакцію тільки посміхнувся. Він просто нестерпний. Але треба бути чесною, я дійсно йому вдячна за те що він мене постійно відволікає від поганих думок.

Вдалині замайорив бабусин будинок, я здивовано видихнула. Здавалося що бригада ремонтників непогано так над ним попрацювала, він сяяв чистотою і випромінював добробут.

-Як це можливо?

Захар загальмував біля будинку.

-Він зустрічає нову господиню.

-Але я не збираюся тут жити.

Вийшовши з машини уважно оглянула чистенький, новенький паркан із рівних дощок. Доторкнулася до нього, боячись що все це гра моєї уяви, так просто не буває.

-Тебе ніхто не змушує. - Захар підхопив мене під руку і потяг убік дому. - Але я б радив частіше сюди навідуватися. Будинок – це місце сили відьми, а цей будинок служив вам дуже багато століть, тож подумай.

Поріг також трохи змінився, і замість однієї сходинки на нас чекало цілих п'ять. У самому будинку все залишилося без змін, хіба запах затхлості зник. А ще прямо за порогом мене зустрічали шість маленьких істот незрозумілої зовнішності, вони нетерпляче переступали на товстих ніжках з перемончастими лапами, і побачивши нас голосно закричали.

-Господиня.

Мене обступили з усіх боків не даючи і кроку ступити, метушливо кружляючи навколо, поки Захар голосно не гаркнув:

-А ну геть пішли!!

Маленькі істоти розбіглися в різні боки, з побоюванням поглядаючи на хлопця та скеля дрібні, але гострі зуби. Добре що пси Захара залишились у нього вдома, інакше бійки було б не уникнути.

-Не дає підійти до господині. - пролунав перший жалібний голосок.

-Хоче забрати господиню собі. – вторив йому другий.

-Не віддамо господиню. – це третій.

-Вона наша. - вже хором зарепетували.

І з дивовижним запалом для таких дрібних істот почали рухатися в наш бік. Сховавшись за Захара, тихо запитала:

-Це хто такі?

Мордочки нагадували щурині, тільки з піднесеним догори носиком, трохи морщилися від оскалів.

-Твої помічники, щось на зразок фамільярів, як мої собаки для мене.

Прикольно, тобто в нього величезні собаки, а в мене щось середнє між поросятком, пацюком і жабою.

- А зараз заспокой їх і дай якесь завдання, вони просто так не заспокояться. Напрочуд шкідливі істоти.

Його пересмикнуло, він не церемонячись витягнув мене вперед і поставив перед войовничо настроєними створіннями.

-Вітаю.

Я махнула ручкою, не знаючи що ще сказати, і навіть не бачачи обличчя хлопця, відчула як він закотив очі. Зате натовп захоплено завив, готовий слухати.