Не можна вбити - Велена Солнцева

У відповідь пролунало ще бадьоріше клацання, і в світлі заходу сонця я побачила величезну багатоніжку, тільки розміром з великого собаку і вкриту риб'ячою лускою. Вона щось жувала своїми жвалами, і це від них виходив той звук.

-Аааааа.

Сама не зрозуміла коли почала кричати, мій крик якимось дивним чином відкинув цю істоту назад, вона стиснулася в грудочку і заповзла назад під кущ. Я обійшла яму і стала з протилежного боку, уважно оглядаючи околиці. Де ж Захар, він запевняв що пробуде там недовго. Варто було мені про це подумати, як з ями вистрибнуло щось незрозуміле, приземлившись переді мною. Істота величезного зросту з сірою шкірою, і м'язами що бугрилися під нею, рогатою головою і великими шкірястими крилами. Пам'ятаючи минулий досвід, закричала що було сил, але істота тільки скривилася і продовжила зосереджено дивитися вниз. Невже воно зжерло Захара? Додумати не встигла, на землю опустилося два чорні кокони, і воно обернулося до мене. Яскраво-червоні очі з чорним обідком уважно дивилися на мене, знайомі губи кривила гримаса.

-Настя, припини кричати. У мене чутливі вуха.

Вуха були чудові - довгі і загострені до верху. Тут же замовкла, щоправда ненадовго.

-Захар? - перепитала все ще не вірячи своїм очам.

Істота струснулась, і переді мною справді стояв уже знайомий хлопець у злегка порваних джинсах, які зараз висіли на ньому мальовничими лахміттями, особливо нічого не приховуючи. Авангардна пов'язка на стегнах вийшла.

-Хто ж ще?

-Звідки я знаю? Поки тебе не було тут уже якесь дивне створіння повзало, і раптом з ями вистрибує друга незрозуміла істота. Я думала тебе зжерли і за мною прийшли.

Хлопець насупився.

-Що за істоту ти бачила?

Я показала на рожеві кущі, які підозріло принишкли.

-Вона здається ще там.

М'якою котячою ходою він попрямував у той бік. Через пару хвилин почувся обурений стрекот, і Захар який знову став величезним, просто стиснув у руці істоту, яка незабаром обм'якла і він довгим кидком закинув її в яму.

-Ну якщо ти порівнюєш мене з олгоєм, то справи мої дійсно погані.

Для мене різниця була несуттєвою. Мій погляд зачепився за два темні кокони.

-Це? - комок що встав у горлі не дав договорити, але Захар все і так зрозумів.

-Так.

Відчуваю підступаючу істерику..

-Чому вони такі темні, я навіть нічого не бачу.

-Ти і не повинна.

Подивилася на нього, він уже так не лякав.

-Я хочу побачити.

-Ні, ти їх тільки живими побачиш, і ніяк інакше.

Кокони злетіли в повітря і попливли у бік будинку, я як прив'язана потяглася слідом.

У домі за час нашої відсутності дивом намалювалася вечеря, і мої помічники зробили перестановку в хазяйській кімнаті, викинувши всі речі минулої господині. Тож вона зараз радувала погляд дзвінкою порожнечею.

-Залишу їх поки що тут. -Захар опустив кокони на підлогу - Пішли, тобі треба поїсти та спати.

Здивовано подивилась на хлопця.

-Я не зможу. - я була впевнена що мені і шматок у горло не полізе.

-Зможеш, зараз сама зрозумієш наскільки голодна, чаклунство спалює занадто багато калорій, так що погладшати тобі не загрожує.