Не можна вбити - Велена Солнцева

-Господиня!

 Мені тепер ще й поклоняються. Перебираючи в умі чим можна зайняти малюків, нарешті вигадала:

-Принесіть у вітальню дерев'яну миску, дві чорні свічки, віник з полину і не думайте нам заважати.

Мені низько вклонилися:

-Так, господиня.

Мене ззаду обійняв Захар.

-Природжена відьма.

Вивернувшись із обіймів, пішла вглиб дому. Мені була не зовсім зрозуміла зміна його настроїв, але безперечно вона мене турбувала. Не минуло й хвилини, як на підлозі прямо переді мною височіла гірка всього необхідного, і наполегливі помічники пішли, правда мені щось підказує що недалеко, бо з кутів за нами пильно спостерігали блискучі очі-намистинки.

-Це точно все що потрібно?

Захар розташувався на дивані, закинувши ногу на ногу.

-Все що написано в книзі.

Він оглянув набір.

-Де ніж?

Злякано подивилася на нього:

-Який ніж? Там нічого про ножа не було сказано.

-Чим ти руку будеш собі різати? Пальцем?

І справді, якось я не подумала про цю дрібницю, а ось Захар помітив і поспішив виправити.

-Принесіть ритуальний ніж, бажано з дерев'яною ручкою, ручка з осики. - скомандував він.

У кутку невдоволено загомоніли, але все ж таки принесли, а хлопець продовжив командувати, правда вже мною.

-Піди в кімнату своєї бабки, знайди білу довгу сорочку і одягни її, після цього розпусти і ретельно розчеши волосся.

Здивовано скинула брови:

-Навіщо все це?

-Фіг знає, всі відьми так роблять. Тобі має бути краще відомо, але на жаль. - Він розвів руками.

Я нерішуче переступала з ноги на ногу, не наважуючись кудись іти в цьому будинку.

-На що чекаємо? -Захар дивився на мене.

-Я боюсь. – тихо зізналася.

Він важко зітхнув і підвівся. Весь його вигляд говорив про те, що такі безладні відьми як я йому ще не траплялися. Та я в принципі і не хотіла бути відьмою, мене цілком влаштовувало життя магла.

-Ходімо.

Я вже зібралася було йти слідом, але передумала, мені не хотілося копатися в речах старої відьми, чи мало на що можна натрапити. Покликала одного з помічників, за ним потяглися й інші.

-Принесіть білу сорочку та гребінець.

Захар додав:

-Щітка з натурального ворсу.

Подавани закивали і швидко все притягли. Почергово то червоніючи від сорому, то блідніючи від страху, переодягнулась під уважним поглядом хлопця, насилу розчесала волосся зовсім незрозумілим гребінцем, який більш плутав ніж розчісував волосся. Нарешті я була повністю готова, і розташувавшись по центру кімнати розставила свічки, поклала перед собою книгу, полин і миску з ножем, на яку поки що намагалася не дивитися.

Свічки запалила і вони мірно горіли дивним білим світлом, зовсім неприродним. Наспів, як і було написано в книзі завела:

-Як небо нічне єдине з місяцем, так і я єдина зі своєю силою. - Відчувши як по руці проповз холодок, здригнулася від несподіванки, все ще не вірячи що щось вийде. - Сила роду мого криється в корінні його, закликаю до роду, допоможіть знайти жертовну данину, яка силу забирає, по нитці з роду тягне.

Я ніби в транс впала і діяла абсолютно автоматично, так ніби робила все це мільйон разів. Взяла ножа і полоснула по руці, почекавши поки пристойно так натече в миску, після чого тримала руку над свічкою припікаючи рану, причому вона зовсім не боліла. Щедро вмочивши полин, вивела коло і по книзі позначила символи. Свічки спалахнули яскравіше, мені здавалося надто яскравим їхнє світло, здавалося ще трохи і вогонь зачепить мене, але він лише злизував з підлоги кров, випалюючи символи. Як зачарована дивилася на все це, аж поки мене не потягло кудись іти. Сама ще точно не знала навіщо, але мені точно було потрібно.

Піднялася з колін і повільно, злегка розгойдуючись пішла, нічого перед собою не помічаючи. Мені здавалося що я так йшла цілу вічність, поки не впала зовсім знесилена на коліна.

-Тут. - полегшено видихнула, більше не відчуваючи паронормального потягу.

-Ти молодець.

Весь цей час Захар невідступно йшов за мною. Ми були біля того льоху у котрий я навідріз відмовилася спускатися ще вчора.