Не можна вбити - Велена Солнцева

Нервово перегорнула сторінки.

-У будинку пахло пліснявою і більше нічим, може ще трохи зіпсованими продуктами.

-Для тебе можливо.

Сторінка за сторінкою уважно вчитуючись у заголовки, нарешті знайшла те про що просив Захар.

-Знайшла!

Він подався вперед.

-Чудово, що там потрібно?

Перерахувала написане.

-Дві чорні свічки, пучок полину, кров того хто шукає. Потрібно поставити дві свічки – одну на схід, другу на захід, у дерев'яну миску націдити крові стільки щоб можна було вивести коло, та позначити сторони світу, малювати потрібно полином, читаючи заговір.

Захар вдарив рукою по столу:

-Чудово, значить повертаємося в будинок твоєї бабусі, хоча фактично тепер він твій, і після укладання договору повинен перестати розвалюватися. 

Він стрімко підвівся, я ж трохи затрималася, невпевнено зминаючи футболку.

-Що таке?.

-Мені більше нічого надіти, я ж не можу так поїхати. - Розвела руками.

-Дідько, зовсім забув. Почекай хвилину.

Я знову сіла на стілець, прислухаючись як у сусідній кімнаті відбувається якась метушня. За кілька хвилин Захар повернувся і простяг мені шорти разом із шнурком, який до цього утримував штори.

-Надягай, нічого іншого немає.

Соромлячись і старанно ховаючись за столом від уважного погляду, натягла великі для мене шорти і перетягла їх у талії шнурком. Почувалася гірше нікуди. Але мабуть, так здавалося тільки мені. Тому що поки я копалася зі шнурком, Захар який непомітно підійшов ззаду, поклавши руки мені на стегна притяг до себе.

-Навіть у моєму одязі ти шалено сексуальна. - Він проклав вологу доріжку від вуха до ключиці.

-Не треба.

Вивернулась із неміцних обіймів, змусивши хлопця насупитися.

-В чому справа?

- Справа в тому, що моя мама, як і моя подруга, можуть бути мертві, і мені зараз зовсім не до цього.

Ще більше похмурий Захар відійшов і стискаючи кулаки коротко наказав:

-Пішли.