Велике Стерво - Анна Di

---

Алісу розбудило якесь відчуття, і вона зрозуміла яке, коли поглянула час — відчуття, що виспалася. А тепер в неї на все є всього двадцять хвилин. Тому вона увімкнула режим "Юля" — тобто метеор на ніжках, і почала збиратися. Вмитися і почистити зуби у неї зайняло дві хвилини, щоб одягнутися їй знадобилося п'ять. Якщо б хтось бачив, як вона фарбувалася, то був би значно здивований: вона паралельно фарбувала око і розчесувала каштанове волосся, потім перейшла до іншого ока і малювала губи. Врешті-решт, вона витратила ще десять хвилин, в неї залишилося три хвилини, щоб швидко перехопити щось на кухні.

Коли вона вийшла з під'їзду, машина Максима вже стояла, а сам чоловік чекав поруч.

— Привіт, — щиро усміхнувся він і відкрив для неї двері. — Ти вчора забула кульки.

— Привіт, ой, не зручно вийшло, — поступилася вона, бо і справді в неї з голови вилетіло забрати їх. Вони так і каталися на задньому сидінні.

— Та нічого страшного, сідай, довезу з вітерцем, — підморгнув чоловік.

І справді, доїхали швидко і навіть раніше, ніж вона звикла приходити зазвичай. Тільки все одно, перед будівлею зібралося чимало підлеглих Аліси.

Одною пліткою більше, одною менше — все одно, — подумала вона.

Дівчина хотіла вже попрощатися, як до Максима подзвонили.

— Зачекай хвилинку, — попросив він. Аліса кивнула і залишилася. Вона продовжила спостерігати за працівниками. От і Юля біжить. Яка ж вона все-таки непосидюча: низька, але з формами, як то кажуть "кров з молоком", блондика з зеленими очима, в яких іноді плещуть бісенята.

Аж раптом, Аліса суворо звела брови, їй не сподобалася поведінка трьох жінок, що стояли неподалік від входу. Вони щось сказали її секретарці, а потім почали глузливо сміятися, але Юля молодець, вона гордо підняла ніс і ніяк не відреагувала на них. Судячи з їх облич, вони розраховували на її сльози.

Треба буде перевірити, хто це такі, і чи взагалі треба компанії такі "гієни".

Її роздуми перебила фраза Максима:

— Мені обов'язково їхати? — вона повернула голову в бік водійського сидіння. Чоловік був зібраний і серйозний.

— Добре, тоді скоро буду, — завершив він телефонну розмову.

— Все добре? — поцікавилася Аліса.

— Так, — все ще хмуро відповів він, а потім видихнув, — просто мені треба від'їхати на пару днів в інше місто. Моєму клієнту знадобилася термінова консультація.

— Це погано?

— Та ні, просто я хотів запросити тебе на вечерю, — і він відкрито подивився їй в очі, від чого вона почервоніла, — а тепер всі плани накрилися. Та я сподіваюся, що ти не забудеш мене за цей час. І ми наздоженемо всі пункти мого плану.

— В тебе є план, — з награним жахом запитала вона.

— Авжеж, — зухвало сказав він, і вони розсміялися.

— А якщо я не погоджуся?

— Тоді ти розіб'єш мені серце, — картинно приклав руки до серця Максим. — До речі, ми так і не обмінялися номерами телефонів.

Попрощавшись, Аліса направилася в середину.

У приймальні, на неї вже чекала Юля, яка від цікавості ледве не підстрибувала.

— Ііііііі?!! — не витримала вона.

— Що і? — не зрозуміла Аліса.

— Ну як все пройшло? Хоча, не кажіть, — запротиворічила собі вона, — Судячи з того, що він вас підвіз, все було чудово, — і дівчина порухала бровами вверх і вниз. Це настільки вийшло кумедно, що Аліса ледве заспокоїлася, від сміху у неї почав боліти прес. Юля ж сміялася просто за компанію.

— Це ж треба так, — всхлипуючи намагалася щось сказати Аліса. — Нічого в нас не було, — все ж таки спромоглася продовжити начальниця. — Ми посиділи в "Котокафе" і він мене відвіз додому, моя ж машина в результаті залишилася тут. — Аліса не знала, чому вона це розповідає Юлі, але та здавалася такою щирою.

— І навіть не поцілувалися? — вже якось ображено запитала секретарка.

— Юля!

— Та все, все, — здала вона "задню", показуючи долоні. — А що за "Котокафе"? — поцікавилася дівчина.

Розповівши про цей заклад, Аліса все-таки відправилася на своє робоче місце, але не встигла зачинити двері, як почула, що до прийомної хтось зайшов.

*Ну зайшов, і зайшов. Документи напевно принесли. — подумала вона. Точно, відділ аналітики повинен був ще вчора надіслати звіт.*

Босиня вже майже зачинила двері, як почула, що гість, а скоріше гостя, почала відразу ж свою розмову на підвищених тонах.

— Викликала? — гнусаво і якось істерично спитала гостя.

— Так, викликала, — спокійно і чітко відповіла Юля. — Ольго Василівно, ваш звіт повинен був бути вже вчора, чому його ще й досі немає?

*А, зрозуміло, от і боржники з аналітики прийшли. Все-таки Юля молодець. — продовжила підслуховувати Аліса. Авжеж, це не правильно, але схоже на те, що ці двері просто створені для цього. Вже не вперше дізнаюся багато цікавого таким чином.*

Тим часом, розмова набрала нових оборотів:

— Який ще звіт?! Мене ніхто не попереджав про нього! — вона вже реально вищала як циркулярна пилка, — Сама прогавила і не нагадала, а мене винною зробити хочеш? Підлизалася либонь, а?!

Аліса не витримала, цього безпідставного "наїзду" на її секретарку і спокійно вийшла з кабінету.

— Ім'я, прізвище, посада... — настільки холодно промовила вона виходячи з кабінету, що опонентка заклякла і повільно повернулася. — Ну, — в цьому ж тоні і підлегла стала нижче трави, глибше води.

— Петрець Ольга Василівна, завідувач аналітичного відділу, — опускаючи плечі і погляд ледве промовила вона.

— Причина галасу? — продовжила босиня.

— Ваша секретарка завчасно не повідомила щодо звіту! — зло подивилася на Юлю.

— Це не входить в її зобов'язання, — відрізала Аліса і продовжила дивитися поміж

очей Ольги, колись вона десь прочитала, що таким чином людина, на яку дивляться, відчуває дискомфорт і з'являється таке відчуття, що той хто дивиться — читає думки.

— Так скільки ви тут працюєте, Ольго? — закцентувала вона увагу на імені підлеглої. Ту в свою чергу аж пересмикнуло.