Велике Стерво - Анна Di
---
Після останньої зустрічі з матір'ю минув уже місяць. Весна повільно переходила в літо: зеленіло листя на деревах, всі птахи вже повернулися — стало тепло й затишно, як і відносини між Алісою та Максимом. За цей час вони зрозуміли, що вони більше друзі, ніж люди, які можуть стати парою. Так, їм подобалося проводити час разом, у них були спільні інтереси, але все це без натяків на більше. Можливо, на початку вони і придивлялися один до одного як до потенційних партнерів, і симпатія була, але ця симпатія поступово переросла в міцну й стабільну дружбу.
Хто-хто, а найбільш незадоволеною була Юля. Коли вона дізналася, що між Алісою та Максимом нічого немає, то майже два дні не розмовляла з нею. Секретарка була справжньою романтичною натурою, і вона не могла зрозуміти, чому після всього того періоду залицянь вони не стали парою.
Проте, зрештою, все стало на свої місця: з Юлею вони стали справжніми подругами, хоча й поза межами роботи. В них навіть з’явилася своя традиція — іноді збиратися в Аліси вдома перед вихідними, сидіти з келихами вина і теревенити на різні теми: від обговорення колег до спорів про покупки Юлі, яка не могла обійти інтернет-магазини. Вони ходили кудись удвох, а часом й трійкою — Аліса, Максим і Юля. Останній раз це було те саме «Котокафе», де Аліса з Максимом вперше пили каву. Відносини між Максимом і Юлею були динамічними, вони постійно зачіпали одне одного за будь-які теми й ледве не до посиніння сперечалися, а Аліса була для них своєрідним рефері. Наприклад, у «Котокафе» вони сперечалися про те, чи підходить котику кличка:
— Я тобі кажу, що не підходить йому ім'я «Редька!» — наполягав Максим, жестикулюючи.
— Ні, та ти подивися! — сплеснула руками Юля. — Тобто ти хочеш сказати, що йому підходить - «Таранька»?! — по складах виділила останнє слово вона.
А Аліса просто сиділа, слухала цю перепалку, гладила старого знайомця " Комірця" і тихо хихотіла собі в чашку кави. Найсмішнішим було те, що того кота звали «Граф-Вусач». Аліса сміялася до сліз, а Максим сказав:
— В принципі, «Редька» не так вже й погано.
— Та й «Таранька» — гарна кличка погодилася Юля.
Цей місяць був наповнений щасливими емоціями для Аліси. На роботі все йшло своєю чергою: папірці, співбесіди, засідання, звільнення, підвищення і, звісно ж, скандали. Пам'ятаєте трьох леді, які глузували з Юлії? Так от, тепер вони більше не працюють у компанії. Виявилося, що вони займалися нечесними справами у бухгалтерії, і лише одна перевірка виявила всі подробиці. Коли це дійшло до керівництва, Аліса отримала премію. Але всередині себе вона відчувала незадоволення — вона не змогла розібратися з цим раніше. Напевно, це було наслідком її гіпер-відповідальності, яку вона носила ще з тих часів, коли намагалася бути «найкращою» дитиною, але це ніхто не помічав…
*Приходиш додому після школи, радісний, бо отримав найкращий результат по контрольній з геометрії. Розповідаєш батькам, а вони:
*— Ага, — навіть не повернувшись до тебе, — дивися, яку квітку намалювала Ліна.- На їх обличчях усмішка...*
*Ой, таке відчуття, наче я була постійною жертвою, — перебила власні спогади Аліса. — Але те, що мені не вистачало їхньої уваги і підтримки, сто відсотків.* — роздумувала вона тоді.
---
Тож,це був черговий робочий день, не відрізняючись від інших, окрім погоди за вікном. Ще зранку почало накрапувати, а сонця так взагалі не видно було. В обід же, почалася справжня злива з сильним вітром. Іноді поштовхи вітру були такі люті, що аж вікна дрижали.
Юлі взагалі не пощастило, якраз в цей день, вона відпросилася з роботи до обіду. Їй треба було допомогти своїй мамі, і коли вона йшла на роботу - почався дощ. Секретар промокла до останньої нитки. Вийшовши на звук до приймальної, Аліса оглянула свою підлеглу і вигукнула:
- Йосип-босий, що з тобою?, - на це питання, Юля тільки саркастично підняла брову і "невзначай" подивилася у вікно, де розігрувалась непогода.З неї вже натекла ціла калюжа води.
- Будь ласка, без коментарів,- відрізала вона Алісі,- Я і так знаю, що схожа на мокрого пацюка.
Начальниця намагалася стримувати сміх, але судячи з іронічного погляду секретарки, то їй це вдавалося не дуже.
- В тебе є в що переодягнутися?,- взявши себе в руки спитала Аліса.,- Ти ж знаєш, я б тобі дала свій одяг, але ми трошки не співпадаємо формами. - і вона окреслила в повітрі ці форми , зображуючи пісочний годинник. Сама вона таким не могла похвалитися, але всеодно була задоволена своїм тілом.
- Все добре, - посміхнулася губами Юля, - я якраз нещодавно принесла сюди запасний костюм.- це сталося після того, як вона замастила свою білу сорочку, перед самим засіданням, на якому вона повинна бути присутньою в ролі помічниці HR-менеджера. Тоді її врятувала Аліса, давши свою блузку, яка надто обліпила її, виправили вони це піджаком. Того випадку вистачило, щоб Юля взяла приклад з своєї босині і залишала запасний одяг в офісі.
— Ну тоді швидко йди переодягайся і пий теплий чай, щоб не захворіти.- віддала наказ начальниця.
— Так , слухаюсь бос!, — віддала честь Юля, і армійським кроком пішла в бік шафи .
— Позерка..., — посміхаючись похитала головою Аліса і повернулася до свого кабінету
---
Коли робочий день був майже завершений, дощ все ще не припинявся — вже не такий сильний, але все одно неприємний.
Аліса подивилася у вікно й натиснула на комунікатор:
— Юлю, зайди до мене, будь ласка.
— Зараз, Алісо Анатоліївно, зачекайте хвилинку, — офіційно відповіла секретарка, а це означало, що в приймальні хтось був. — Перепрошую, до вас прийшла Петрець Ольга Василівна. Нехай проходить?
*— Знайоме прізвище,* — подумала Аліса.
— Так, запрошуй, — відповіла вона. — І ти також заходь.
Двері відчинилися, і на порозі спочатку з'явилася жінка. Побачивши її, Аліса відразу пригадала, що це саме вона влаштовувала скандал у приймальні місяць тому. За Ольгою зайшла Юля й тихенько зачинила за собою двері. Вони пройшли до столу, за яким сиділа Аліса, й сіли на м'які стільці поруч.
