Годинник почуттів - Кирило Легович

  Уроки закінчились.  Вона миттю попрощалася з Анною, чия посмішка вказувала, що подруга здогадується щодо почуттів, через які Кіра сама не своя.  

  Коли дівчина зайшла до своєї оселі, то одразу вклалася у ліжко. Всю дорогу додому вона намагалася не думати за хлопця. На душі було аж надто легко, наче тривожність, яка постійно була поруч протягом тижня, ніколи не з’являлася. Вона знову вирішила пробудити думки про Костю в голові, тим самим зануривши своє обличчя у журбу.  

     Кіра почула м’які кроки до своєї кімнати. Рипіння ламінату, що лунало все ближче і ближче, різко змінила стан дівчини на переживання. Її погляд вдивлявся в двері, які поволі починали відкриватися. 

-Доню, - лагідним голосом заговорила мати Кіри, виглядаючи головою з дверей.  - З тобою все в порядку? Останнім часом, я помітила, що ти як смерть ходиш. 

Вона не хотіла ділитися справжньою причиною смутку ні з ким. Принаймні поки що. Дівчина не хотіла слухати поради. Вона прагнула знайти шлях самостійно.  

-Мамо, то в мене брак сну. Розумієш школа, уроки, вони давлять на мене, тому й маю такий засраний вигляд.  

-То тоді краще раніше спати лягай, а не в телефонах своїх сиди.  

-Я і так рано лягаю. Знаєш, сьогодні п‘ятниця, і мені хочеться відпочити на цих вихідних, виспатися.  

-Знаєш, материнське серце не обдуриш. Думаю, ти сповідаєшся мені через що, а може через кого, ти ходиш така зажурена. У твоєму віці таке трапляється часто. І у мене так було. Моя тобі порада: не закривайся у собі. Поділися - і тобі стане краще. 

Жінка побачила кивок доньки, яка одразу ж змінила погляд з матері на нову стрічку в Інстаграмі, очікуючи вухами, коли двері зачиняться.  

 Як тільки вона почула клацання ручки, то одразу відчула, як сон затягує її у власні пута.  Для неї це був омріяний відпочинок. 

 Кіра різко встала. Озираючись у вікно, вона нащупувала в темноті телефон. Екран смартфону  показав дев‘яту, а заодно і купу повідомлень від Ані. Вона відкрила спільний чат, і навіть не читаючи повідомлень подруги, протираючи очі, почала друкувати текст: 

   - Я втомилася. Рано лягла спати, тому вибач, що не відповіла на повідомлення.  

Кіра відправила повідомлення Ані, і в той момент миттю  заснула.  

 Так прийшли всі її вихідні. Вона лежала в ліжку, роздумуючи над різним. Періодично зациклювалася на Кості.  Вона аналізувала його: високий, неконфліктний хлопець з почуттям гумору. З ним завжди весело, до того ще й клепку має. Кіра наче не хотіла зізнатися собі в тому, що її подобається хлопець. 

  Вихідні швидко проминули, і пора було йти до школи. Кіра не знала, що може бути далі, але вона вже не виглядала бідною-нещасною. Контроль власних емоцій допоміг їй обійти багато питань щодо її самопочуття. 

-Вау, Кіро, ти вся прям сяєш! -  в захваті вигукнула Соломія, коли Кіра зайшла до школи. 

-Привіт Соломіє! Ти теж нічого так.  

-Я бачу, ти, мабуть, здоров‘я за вихідні набрала?  

-Ой, та прям там. Бідна-нещасна, смертельно хвора лежала.  

-Знаєш, жарти-жартами, але ми за тебе переживали, причому сильно.  

-Правдаа? 

-Пфф, звичайно! Ходила тут як смерть по школі. Думали, що вже все, на той світ зібралася, хаха. 

-Дуже смішно.  

Дівчата зайшли до кабінету літератури, де сиділа більша частина класу. Кіра глянула на Костю, що сидів навпроти вікна, і в ту ж мить різко відвернула погляд від нього, наче їй було огидно бачити його.  

-Ого, Кіро, ти сьогодні в настрої, - перебила думки Кіри Анна, яка щойно зайшла до класу.  

-Привіт-привіт.  

-А ну розповідай, що з тобою було на минулому тижні? - вона наче спеціально підкормлювала Кірі, вказуючи на безглуздість  наступних виправдань.  

-Я тоді не висипалася, ото й сонна ходила. А ось на вихідних виспалася, і ось - цвіту і пахну. 

-Та я бачу! Цвітеш  як тюльпан весною! 

-Ну так! 

Дзвінок долинув з коридору.  Урок розпочався. Надія Ігорівна, як зазвичай, запізнювалася  через власні шкільні справи. Тим часом клас гудів на весь поверх. Марні намагання Кості як президента класу заспокоїти своїх однокласників, аби ті не так сильно кричали. Зрештою, Надія Ігорівна з п'ятнадцяти хвилинним запізненням  прийшла на урок.  

-Добрий день сьомий клас! - привіталася Надія Ігорівна. - Я сильно перепрошую, що затрималася, справ повно, - вона пробіглася по партам, наче читала книгу. - Так, спочатку ми розберемося з нашими учасниками змагань. Скажіть, сьогодні всі із команди присутні?  

-Тільки Марка нема, - сказав Іван.- Його на цьому тижні, і мабуть, на наступному, не буде. 

-Ой-йой, а чому? 

-Захворів. 

-От біда. Тоді нам треба замінити Марка. 

Надія Ігорівна пройшлася очима по класу, і її погляд зупинився на Матвієві Фімону. Цей хлопець був дзюдоїстом з високими досягненнями, тому проблем, думала вона, в нього зі змаганнями не буде.