Годинник почуттів - Кирило Легович
Розділ четвертий
“Ох... Невчасно все почалося, дуже невчасно. Ти вже була дорослою, а я ще дитиною. Хоч ти молодша, але морально вже вища ніж я. Мені хотілося дитинства. Тепер крізь час розумію, що то була фатальна помилка... Найфатальніша, яка поки була зі мною. Чому ти не почала мене кохати пізніше, чому? Чому рік не потерпіла? Ааа, якби ще один рік...”
КВІТЕНЬ
Репетиції змагань були кожен день. Учасників забирали з уроків, часто відбирали перерви. Але попри те, конкурсанти не були проти прогуляти уроки. Вони репетирували, і їм було важко встояти на ногах, через постійне пересування.
У хаосі танцю і слів, Анна вишукувала підходящий момент, щоб заговорити з Костянтином про почуття. Їй було важливо дізнатися, чи вільне серце у хлопця, і чи здатна Кіра зайняти куточок в його душі.
-Ааа, дзвінок. Відпочиньмо, я вже зморився,- віддихуючись сказав Костя, сідаючи на краю сцени, звісивши ноги.
-Так, давайте, я не проти, - відповіла Аня.
-Я підтримую це,- сказав Мітя.- Мені потрібно в магазин, щоб поїсти.
-О, Мітя, ти в магазин ідеш? А зможеш мені купити в кіоску булку з маком? - запитав Костя.
-Так, зможу.
Мітя, Аліна й Каріна вийшла з актової зали. Костя сів на стілець, дістав свій телефон, і почав гортати сторінки Інстаграму. Аня зрозуміла, що зараз хороший шанс, аби поговорити з ним на тему почуттів.
-Слухай, Костю, - почала Анна, сідаючи поряд з Костею, - тобі зараз хтось подобається?
-Та ні! Моє серце вільне як степовий орел! А чому ти запитуєш?
-Мені цікаво стало. А як би ти дізнався, що ти комусь подобаєшся, то які б дії ти вчинив?
-Хмм. Ну якщо я б дізнався, що є дівчина, якій подобаюся, то, мабуть, почекав трохи часу, аби ми стали доросліші.
-Чому?
-Я відчуваю, що будувати стосунки у 13 років це зарано. Потрібно аби ми були досвідченими, щоб залишилися парою назавжди.
-Костю, ти віриш, що перша любов на все життя?
-Так, я хочу, щоб в мене була одна дівчина, перша і єдина на все життя.
-Але такого не буває!
-Ну в кого бува, а в кого ні.
-А якщо є така дівчина, якій ти подобаєшся.
-Справді? Кому я міг сподобатися?
Аня відчула сумління у своїй голові. Вона наче і хотіла казати, але чи він зможе зрозуміти.
-Ну... є одна. Ти її знаєш...
Її натяки не було зрозумілі Кості.
-Знаю кажеш... З класу чи школи?
Аня зробила паузу і відвела очі на стелю, шукаючи там правильної відповіді.
-Так близько ти її знаєш через мене.
Зелені очі хлопця розширилися від здивування. Він відчував це ім’я вже на його вустах.
-Кірі...
-Так!
-Що? Їй? Серйозно? - здивовано вигукнув Костя. Для нього це була приємна несподіванка.
-Так це правда.
-Та ні, ти щось вигадуєш.
-Що вигадую? Подумай, ви дійсно створені одне для одного.
-Ну можливо і створені.
-Ти добре подумай. Час летить, а через два роки Кіра не буде чекати на твої кроки.
-Поки що, Кіра мені не подобається.
-Але хоч симпатія є?
-Ну, вона симпатична дівчина.
-Це добре, дуже добре.
Вони закінчили розмову одразу як продзвенів дзвоник. Всі учасники змагань уже зібралися в актовому залі, і продовжили репетицію.
Тим часом Кіра сиділа разом із Соломією на англійській мові. Вона дивилася у вікно, де надворі панувала справжня квітнева весна. Гріло сонце, співали пташки. На дворі було тепло як і на її душі. Але урок був уроком. Дівчата виконували завдання, що задала Сніжана Ігорівна. Соломія намагалася зробити хоч якесь завдання. А Кіра все дивилася у вікно.
-Пс, Кіро, ти чого, заснула? - запитала в подруги Соломія.
-Та ні. Надворі тепло. Там скоро Кості день народження.
-Так, весна цвіте. А Кості, здається, завтра буде день народження.
-Справді?
-Так, десятого квітня.
-Зрозуміло.
-А ти чого запитала про Костю? - із цікавістю поставила питання Соломія Кірі.
-Та цікаво стало, - Кіра залізла у пенал, шукаючи ручку.
-Тобі зайнятися нічим? Он завдання виконуй.
-Щось нема настрою.
-Так, подруго, мені здається, що щось приховуєш у собі. Ти розкажи мені, що тебе турбує. Краще стане, повір.
-Справді?.. Я навіть не знаю як і почати…
