Годинник почуттів - Кирило Легович

  Костянтин йшов, мовчки слухаючи байки Михайла, до того моменту, поки йому не заткнув рота Ростислав  зі своїми чудернацькими витівками. Марко помітивши обличчя Кості, поцікавився його глибокою задумливістю: 

-Над чим думаєш? 

-Над поведінкою Кіри. Сьогодні вона була дивною. 

-Я щось чув про це, але думаю не слід тривожиться чужими проблемами. 

-Та ні. Річ не втому. Коли вона мене помічає, то щось з нею трапляється. То розгубленою стає, то ще щось… Тому оце думаю, може щось сталося.  

-Хмм, дійсно цікаво чому. 

 Цю розмову підхопив  Михайло: 

-А може вона, цей во, місячні чи закохалася? 

-Хаха! Боже, і сміх і гріх. Та як  можна взагалі в мене закохатися, причому в такому ранньому віці? - відповів Костя. 

-«Любові всі літа покірні», - промовив Ростик, підтримуючи дискусію. 

-Ну, хлопці, я не знаю, що там у голові Кіри, але мені відомо, що нам потрібно прощатися. Тому, хлопці, - Костя подав руку Ростику, - до завтра! 

  Хлопці попрощалися. Прийшовши ще декілька метрів, Костя пожав руку Михайлові, що був майже його сусідом, і почав підходити до свого будинку. Такого на селі ні в кого немає, думав він, адже з його двору відкривався неймовірний краєвид на центр містечка.   

Нарешті, він зайшов у свої ворота вдихнув свіже весняне повітря, і з величезною насолодою відчинив двері свого будинку, від якого  йшли смачні аромати бабусиної смаженої картоплі.