Годинник почуттів - Кирило Легович

 ⁃ Добре! Тоді на літературі Надія Ігорівна вам все розкаже, що до чого. Вона в мене попросила надати список учасників, а я забула хто ким був. Ну, а зараз дістаємо зошит пишемо число, класна робота. Пишіть тему: «Економіка Київської Русі». 

  Клас писав тему зі страхом,  бо розумів, що зараз настане суцільний жах. Інна Володимирівна почне питати всіх дати та події: хто, що зробив, на кого ходив, і так до кожного. 

Вчителька проводила пильним поглядом клас у пошуках того, хто повинен проявити свої знання для наповнення оцінок у журналі.  

 ⁃ Нагадай нам Проскопенко, хто і в якому році хрестив Київську Русь? - запитала Інна Володимирівна до Михайла, який сидів разом із Костем за партою.  

 ⁃ Нууу… емм, - почав Михайло, не знаючи, що відповісти, вертіючи у долоні ручку, спираючись на задні ніжки стільця.  

 ⁃ Володимир Великий у 988 році,- прошепотів до друга  Костя. 

 ⁃ Ааа! Цей... Володимир Великий у 988.  

 ⁃ Добре! А не хочеш нагадати нам, які події передували хрещенню Русі ?  

Михайло не міг швидко пригадати. Його блукаючий погляд по білій стелі класу виказував очевидну відповідь. 

-Михайло не може пригадати, то може хтось йому припам’ятає, - саркастично мовила жінка, сфокусувавши блакитні очі на задні парти. - Ну, Кіро, давай, можливо ти нагадаєш нам і Михайлові.  

Кіра сиділа і встромила свій погляд в зошит, марно намагаючись знайти відповідь. Вона щось почала бурмотіти, та, раптом, Костя вигукнув: 

 - Володимир Великий, пішов походом на Херсонес, де взяв шлюб з Візантійською принцесою, а згодом й охрестився й сам. 

— Молодець, Костю! Та я ж хотіла це почути від Кіри, а не від тебе, - промовила Інна Володимирівна. - Розумієш, я то знаю, що це ти знаєш, але ж мені хочеться перевірити у когось іншого його знання.  

  У той час, кров у Кіри забурлила, наче скипіла. Лице її стало червоним, а сама вона ледь не горіла. Вона нічого не розуміла і не могла заспокоїтися. Карими очима Кіра глянула на Костю і одразу відчула полегшення.  

 Подруга одним оком поглянула на сусідку. Вона хотіла щось сказати, але не встигла. Анна  Шарова потрапила під облаву питань Інни Володимирівни, які спочатку були адресовані Кірі. 

   На годиннику пробило дев’ять п’ятнадцять, і школою пролунав дзвоник на перерву.  

 ⁃ Ага, уже й дзвоник, - з несподіванкою  промовила Інна Володимирівна, - Ну тоді йдіть на перерву. Що не договорили, розповів на всесвітній. А зараз відкривайте щоденники та пишіть домашнє завдання: параграф 24.  

Шарудіння знову почало котитися класом.  

 ⁃ Ти чого не пишеш, - запитав Костянтин у Михайла, який клав зошит у портфель. 

 ⁃ Навіщо? Я он у тебе потім  запитаю. 

 ⁃ Знаєш, а що як не вийде в мене скатати дз, тоді робити будеш? 

 ⁃ Та нічого, -  з байдужістю проговорив Михайло, готуючись до старту встати зі стільця. 

 ⁃ Тоді, 7 клас, - почала вчителька, де вже чверть класу склали портфелі, - можете йти на перерву.  

З класу  вибігли учні, наче стадо у пошуках нового пасовища. Хто кричав, хто біг, а хто повільним кроком прямував до наступного класу.  

Анна йшла разом з Кірою. Вона поближче притислася до неї, знизила голос, і наче готуючи розповісти черговий секрет запитала у подруги: 

 ⁃ З тобою все гаразд? Ти як  помідор той сиділа на уроці. Що сталося? 

Кіра зітхнула. Вона не знала як пояснити подрузі, стан який її охопив.  

 ⁃ Я, чесно кажучи, не знаю, - спокійно заговорила дівчина. -  Щось дійсно коїться в середині, але, відверто,  не знаю що. 

 ⁃ Можливо, тобі погано?  

 ⁃ Та ні. Навпаки - фізично добре. Такі відчуття  якісь давнині тільки, хоча... 

Дівчина на мить замислилась, не збиваючи ритму ходи, що прямував сходами.  

-Хіба що? - зупинилася на сходинці Анна, дивлячись на спину подруги, що стояла трохи нижче. 

Кіра обернулася. Вона досі була у роздумах.  

 ⁃ Сьогодні ти сама не своя, - дорікнула Анна, далі спускаючись сходами.  

 ⁃ Та оце ж! Думаю, про це поговоримо з тобою трохи пізніше.