Кривава верба - Орест Сонечко

У ту мить вдруге ви станете лицем одне до одного– 

Будеш ти катом нести смертельні оди винним.

Червлений туман ходив лісовими стежками. Ховав потаємні речі у своїх шатах. І лишень темний проблиск місячного сяйва ніс світло в ці лабіринти душі. Він озирався навколо, але не бачив жодного дороговказу. Боявся ступити крок вперед, адже далі лише порожнеча. Перед очима в’язкий та липкий туман літав навколо.

Дівчина з’явилася перед очима. Поманила пальцем за собою– та різко зникла в імлі. Вона виникла позаду, потім збоку, кружляючи в танці молодому. Лунав сміх повсюди дикий та нестримний. Нутро благало:

– Біжи не оглядаючись! Не стій! Рушай додому!

Однак було вже надто пізно. Чари її солодкими словами заповзли в орган кривавий. Що удар, то сильніша любов його вражала. 

– Хто ти? Звідки ти взялася!?

– Я твоя доля, аха-хах-ах, – практично диявольським сміхом мовила вона. 

– Відчепись від мене! Згинь! 

– Не хочу…, – з’явилася вона зі спини. 

Накрила його губи нудким поцілунком. Куштувала чоловіка жадно та безтями. Руки гуляли широкими плечима, а тіло звивалося перед його подобою. Він чинив супротив, але здався, поринаючи у вир блаженства. Дикі пута в серце заповзли, наповнюючи його фантомною любов’ю.

– А-ААА-АА-А!!! – різко пролунав чийсь крик на просторах розуму. 

Даллін прокинувся та миттєво вибіг зі спальні. В голові ще досі був туман, але він мусив рухатися далі. Добігши до потрібної кімнати, помітив покоївку на підлозі з жахом в очах та інших слуг подалі. Сестра стояла, відкривши рота в німій агонії. 

Нарешті й він зазирнув всередину. Дядько Енруг, що прибув сьогодні вдень, лежав посеред кімнати весь у ранах від порізів. Тіло було сухим, наче мертвець перед ними, а тонкі порізи, що візерунками покривали шкіру, понівечили його. Не було жодного натяку на кров: здавалося, що вона зникла. 

– Давено, негайно відведи Белакейн у свою кімнату. Сторожа, знайти вбивцю… Хто б це не був. А ви, слуги, приберіть тут і підготуйте тіло до похорону. 

Багряні краплі просочилися в землю, підкорюючи чужу волю.

Столітня верба всисала їх у себе, вкривши коріння чужим болем.

Капля за іншою підніметься вгору, вторячи чужим неволю.