Кривава верба - Орест Сонечко

Відлік невпинною ходою струменить над водою.

Привів він усе до руху, щоб виконати неминучу розруху.

Згодом він знайшов сестру поблизу річки та міцно обійняв. Серце божевільно калатало, відбиваючи марш міцним страхом за рідну душу. Відпустив її, аж коли відчув, що все гаразд.

– З тобою все гаразд? Ти ніде не поранилася? Ніхто тобі шкоди не заподіяв? – градом обсипав її питаннями, оглядаючи тіло та озираючись навколо.

– Ні-ні… Все в порядку. Я просто переживала за тебе. Думала: де ти і як, – перелякані очі заглянули в душу та хотіли дати спокій брату, якого самі не мали. 

– Чому ж серце твоє б’ється, як метелик у банці, а руки холодні, наче лід? 

“Про очі я краще промовчу, адже там переляк лані перед звіром”.

– Нічого. Просто страх напав зненацька: тебе немає, а я одна посеред лісу. 

– Тобі не потрібно боятися чогось. Я захищу тебе, – його очі демонстрували силу та відвагу лева, що був на сімейному гербі. 

– Звичайно, ти це зробиш, – вона ніжно погладила його по голові. – Нам варто повертатися додому, адже гості згодом почнуть прибувати.

– Так-так, – говорив це, саджаючи сестру на коня, та все споглядав у гущу лісу. 

Здавалося, що спів незнайомки звучав перед ним, лунаючи тривожними хвилями до серця. Вона ще не скоро зникне з його думок, посівши місце там навічно…