Кривава верба - Орест Сонечко

Пішли дощі рясні й безжальні. Вкрили кожен куточок мертвої землі. Сидів він під вербою давньою на колінах нової володарки своєї. Вона плела коси чоловіку та співала солодкі пісні. 

Даллін крутив перстень на пальці бездумно. В голові літали світлини життя його зі сестрою, але більше вони нічого не важили. Втратило сенс усе. Зникло бажання жити. Навіть та, що зачарувала, стала пустим місцем. 

Скотилася крапля дощу листками верби. Падала донизу, стаючи багряною, як кров. Впала на очі його сумні. Окропила зблідлу шкіру. І покотилася вниз по щоці, нагадуючи сльозу невинну.

– Моя воля нарешті збулася. Прийшов час мені зникнути, – вона кинула радісний погляд на чоловіка і додала: – А тобі, Далліне любий, далі страждати у муках. Адже ти став смертю свого клана і навіть рідної сестри.

Мовила вона і розійшлася туманом навколо. Дурман зник з його голови, наповнивши серце горем. Сльози потопили лице. Можливо, її воля б збулася. Однак він став та проткнув серце Катом душ і впав, загинувши навічно. 

Кінець