Велике Стерво - Анна Di

– Ми будемо вас спостерігати, і якщо все буде так само стабільно – вже за кілька днів вас зможуть перевести в окрему палату. Ну і, звісно, спокій, мінімум тривог, – усміхнувся лікар. – У вас тепер подвійна відповідальність.

Ліна легенько кивнула, не довіряючи поки своєму голосу. Коли лікар вийшов, вона притулила долоню до живота — вже вдруге за цей тиждень, але тепер по-іншому. І вперше за довгий час – без паніки.

– Він буде з тобою в тобі, – прошепотіла Аліса, стискаючи її руку. – Це буде маленьке продовження Толі. І це дає нам шанс усе почати наново.

Ліна заплющила очі й дозволила собі просто лежати. Дихати. Вперше — спокійно.

Аліса ще трохи посиділа біля сестри, а коли та знову заснула, тихо піднялася й повернулася до своєї палати.

– Тобто сама попросила посидіти з нею – і зникла? – жартома обурилася Юля, вже зручно влаштувавшись на ліжку. – Як вона?

– Двинься, – втомлено сказала Аліса й лягла поруч. – Вона справиться.

– О, а ти, до речі, знаєш, який галас здійнявся через ту всю розбурхану інфу? – запитала Юля, й Аліса заперечно похитала головою. – Коротше, «Люкс» – закрили, половину главарів, що згадувалися в статтях, уже заарештували. До нашої статті ще люди почали додавати своє – повилазили історії про торгівлю наркотиками, зброєю, проституцію... А найцікавіше – хабарі чиновникам. Деяких уже зняли з посад, інші чекають суду. Ну, якщо там знову не знайдеться кому «підмазати».

– Головне, щоб ніхто не дізнався, що це ми, – похмуро зітхнула Аліса. – А то нам буде гаплик.

– Не дізнаються. Максим так накрутив усе, що й сам потім ледве розібрався, – підморгнула Юля. – До речі, він заходив, поки ти була у Ліни.

– І що, щось казав?

– Та ні, тільки сказав, що Константина вже перев’язали і наказали лежати.

– Ой, я тоді до нього, – швидко піднялася Аліса.

– Тааак, так, так, – Юля сіла по-турецьки й хитро прижмурила очі. – А що це ти мовчиш?

– А що казати? Подобається мені, – знітилася Аліса, зашарівшись. – Але поки рано про щось говорити. Ми мало знаємо одне одного.

– Ну добре, не буду тобі докучати. Йди вже, Джульєтта, до свого Ромео, – театрально протягнула Юля.

– Взагалі-то, вони погано закінчили, – кинула вже в дверях Аліса.

– Ну тоді йди, Елізабет, до свого Містера Дарсі...

– Він мені не подобається, – знову не погодилася дівчина.

– Та йди вже! Нічим не догодиш, – і Юля з комічним драматизмом приклала тильну сторону долоні до чола.

---

– Тук-тук, – майже формально озвалася Аліса, заходячи до палати. Двері були й так прочинені. – Привіт. Як ти себе почуваєш?

Константин, щойно побачивши її, відклав телефон на тумбу й уважно подивився:

– Привіт. Не вперше, тому нічого страшного. А ти як?

– Тримаюсь, – зітхнула вона. – Можна я сяду? – кивнула в бік вільного краю ліжка, хоча поруч стояв стілець.

– Звичайно, – посунув ноги, щоб їй було зручніше.

Аліса вмостилася з ногами, сперлася спиною об бильце.

– Ліна все-таки вагітна.

– Знаю, – коротко відповів Костя. Настала коротка тиша.

– Що плануєш далі робити? – запитав він.

– Ну, спочатку знайду хорошого психолога, – криво усміхнулася дівчина.

– Для Ліни?

– Для себе, – зітхнула й навіть засміялася. – Хоча й їй точно знадобиться. Ще треба буде мамі якось сказати про смерть Толі… і його родичам. Ліна зараз точно не зможе цим займатися. – Вона потерла очі. – А ще похорон...

– Хочеш, я допоможу? – м’яко запропонував чоловік.

– Не знаю, чим саме, але не відмовлюся, – щиро відповіла вона.

Він мовчки кивнув і після паузи сказав:

– Завтра прийдуть поліцейські. Розкажи їм усе, окрім того, що Толя щось підслухав. Просто скажи, що він програв велику суму – яку саме, не уточнюй. Просто «велику». Серед копів можуть бути «щурі», які передають інформацію нагору. Хай зараз там і не до вас, але краще перестрахуватися. Максим усе знає. До Ліни не підуть – їй не можна нервувати. Все зрозуміла?

– Так… – кивнула дівчина, а потім запитала з тривогою: – А той… який убив Толю. Він вижив? Бо якщо так, то може наговорити поліції зайвого.

Костя глянув на неї спокійно, але серйозно:

– Він помер. Не переживай, уже нічого не скаже. І не картай себе.

– Або він, або ми… – стиха мовила Аліса, а потім додала, – Якби я вистрілила раніше, Толя, може, був би живий...

– Не думай так. Це не твоя провина. Ти діяла, як могла. Тут не було правильного часу. Толя зробив свій вибір – він кинувся на нього, щоб тебе врятувати. Якби ти затягнула – наслідки могли бути гіршими. А так він врятував тебе. Не забирай у нього цього героїзму, намагаючись узяти все на себе.

Дівчина мовчки кивнула, і Костя обережно підняв руку:

– Іди сюди. Самому не зручно рухатися.

Вона підповзла ближче, обережно лягла під його здорову руку. Так їй було трохи спокійніше. І вона задрвмала.

– Соня… – ніжно прошепотів Костя.

– Я Аліса, – буркнула вона крізь сон.

Чоловік тихо засміявся, намагаючись не розбудити її.

---

Ранок для Аліси почався неочікувано — її розбудив незнайомий голос, що щось емоційно висловлював. Відкривши одне око, вона побачила поруч широке чоловіче плече — велике, на диво зручне. Коли відкрила друге око й трохи підняла голову, то зрозуміла: голос належав лікарю, який саме дорікав Константину за безвідповідальність щодо свого здоров’я.

— Слава, досить вже, — невдоволено відказав Костя, і за інтонацією було зрозуміло — вони знайомі давно.

— Добрий ранок, — хрипло пробурмотіла Аліса, знімаючись з ліжка. На обличчі Константина майнула ледь помітна тінь розчарування.

— Перепрошую, не буду вам заважати, — сказала дівчина і поспішно вийшла до себе в палату.

Юля, як і раніше, лежала в кімнаті:

— Відчуваю себе мамою-підлітка, яка не дочекалась дитину додому й зараз готується прочитати мораль. "Ти де була? Мати хвилюється!" — захихотіла подруга.