Годинник почуттів - Кирило Легович

    -Привіт Аню!  

 Одразу від Кіри прийшло повідомлення і зав’язався довгий діалог: 

      - Яка Аня? Я Кіра! 

      - Ні, вона не могла так написати. Якщо це не Аня, то тоді Соломія чи ще хтось.  

     - Не віриш, що це я?  

     - Так. 

     - Якщо це мій обліковий запис, то виходить, що    це я пишу.  

     - А можливо ти відала свій акаунт комусь? 

     - Кому?  

     - Ані наприклад. 

     - Ми не беремо один в одного акаунт сторінок. 

    - Якщо так, то, можливо, ви зараз разом сидите у когось вдома і пишете мені пропозицію зустрічатися, а в кінці виявиться, що то був пранк!? 

   - Та ні. Костю, це я, Кіра. 

   - Мені потрібні докази. Зроби-но світлину прямо зараз, або набери мені по відеочату.  

   - Я не можу по відеочату. 

   - Чому?  

   - Бо поруч мама. 

   - Ну тоді точно це не ти. 

 Кіра вже майже була розсердилась на Костю. Але треба було якось довести йому, що то вона. Тому та зробила бумеранг-фото і відправила Кості. 

    - Бачиш, то я. 

    - Хммм.  Я тепер зрозумів, що то ти. Але навряд ти запропонувала мені зустрічатися.  

Дівчина на мить замислилася. Їй хотілося таки сказати справжню причину повідомлення: 

    - Ну це правда. У нас була гра на бажання, я програла. Тоді Аня задала мені це завдання. 

    - Оце у вас ігри. 

    - Ага. Ну тоді все, я тобі запропонувала, а інше не входило в моє завдання. Бувай. 

     - Бувай.  

 Кіра  з полегшенням видихнула, зробила скрін чату і відправила Ані. Та недовго відповідаючи написала:  

    -Молодець! Тепер залишилося тільки трохи почекати.  

Кіра навіть не уявляла скільки це ще їй чекати. З розмови було ясно, що хлопець не надто зацікавлений нею. Вона наче відчувала холод, який він передава через клавіатуру в повідомлення.  

Скільки чекати: місяць, два, рік ? Костя їй подобається так мало часу, але для неї то була вже ціла вічність, і чим довше його мовчання, тим виснажливим  стає її симпатія до нього.