Південний комфорт - Загребельний Павло
Лариса Василівна не встигла йому відповісти, бо чоловік так само мовчки метнувся за двері і щез, ніби його тут і не було, аж Твердохлібові закортіло озирнутися, щоб переконатись, що все це йому не сниться. Безглузде становище.
— Раз я вже вернувся, за що прошу мені пробачити,— сказав він,— то чи не міг би я подивитися на історію хвороби дружини Масляка?
— Ви можете навіть одкрити тут стрілянину! — зло кинула асистентка, тепер не приховуючи своєї ненависті до слідчого. Як в опереті: "Я тот, которого не любят". Але хто ж дуже любить слідчих?
— Я стріляв тільки тоді, як служив у армії,— примирливо мовив Твердохліб.— У слідчого прокуратури немає зброї.
— Що ж вас захищає од убивць?
— Закон.
— Ти вже, Лесю, не сердься, а покажи там товаришеві,— втомлено сів край столу Костриця.— У нього теж воно... Наше діло пускати людей на світ, а вже що з ними зроблять — хто ж те знає... Покажи там, що в нас є...
Знов Твердохліб ішов через один двір і через другий слідом за хиткою і хисткою постаттю, в реєстраторській на першім поверсі Лариса Василівна подала йому тоненьку папочку, не запросила сідати, стояла сама, вичікувально колола його своїми трикутними очима.
— Може, я десь примощуся,— промимрив Твердохліб,— щоб вас не затримувати...
— А ви й так не затримуєте. Дивіться.
Він розгорнув папочку й здригнувся. Дивитися й не було на що. Один-єдиний аркушик. Прізвище, вік, стать, діагноз, три рядки про вжиті заходи, підпис чергового лікаря — і все. Людське життя.
— Як же це? — нічого не міг збагнути Твердохліб.— Тут нічого... Прибула о третій ночі, а вже за півгодини... Нічого не розумію...
— "Швидка допомога" привезла вмираючу о третій ночі. З ОХМАДИТу. Масляк домігся, щоб перевезли дружину сюди. Ті не мали права, але... Ніхто вже не міг нічим допомогти. Вся медицина світу безсила...
— Професора Кострицю не викликали?
— Ні.
— Чому?
— Чому-чому! Тому що він у цей час їхав з конгресу в Москві поїздом № 1, у вагоні № 2. Вас це задовольняє?
— Тоді як же?
— А ось так. А ви ходите і морочите голову!
— Даруйте. Мені треба обдумати все це.
— Обдумуйте! Скільки завгодно! Хоч до двохтисячного року!
Вона висмикнула папочку з його рук і подала реєстраторці. На Твердохліба більше не дивилася.
Він мовчки вклонився і пішов. Таким розгубленим ще не був ніколи.
Уперше за всі роки їхнього спільного життя Твердохліб вирішив порадитися з Мальвіною. Все ж таки його дружина — фахівець. Не мав звички переповідати Мальвіні свої службові клопоти, вона також ніколи не цікавилася. Життя йшло паралельно, як у біографіях Плутарха.
Коли ввечері, плутаючись у недомовках, Твердохліб заговорив про справу Костриці, Мальвіна попервах нічого не збагнула.
— Ти про кого? Невже про самого професора Кострицю? — округливши й так великі очі, поспитала вона.
— Хіба неясно? — спробував усміхнутися Твердохліб, поволі починаючи розуміти всю недоречність свого звертання до дружини.
— Ти знаєш, хто ти такий?
— Ну?
— Ненормальний — ось хто! Ні, ви тільки погляньте на цього борця за справедливість! І з таким чоловіком я жила стільки років! Мамо! Ти чуєш, мамо?
З найглибших .надр велетенської професорської квартири, лагідно мружачись, усміхаючись ангельською своєю усмішкою, з'явилася Твердохлібова теща Мальвіна Вітольдівна, колишня балерина, а тепер просто дружина Ольжича-Предславського і мати оцієї роз'юшеної молодої жінки, такої не схожої на неї ні тілом, ні душею (хоч і носила те саме ім'я). Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвела руками.
— Ну, Теодор? Ну, що ви тут?
— Ах, не називай ти його цим безглуздим ім'ям! — вигукнула Мальвіна.— Який з нього Теодор? Він просто вульгарний Хведя, який може накинутися на пристойного чоловіка, на такого чоловіка, боже, на якого тільки чоловіка!
— Мальвіно! — докірливо зітхнула теща.— Ти забула, що твій рідний батько має відношення до цього... як його?., до правосуддя... Ти мала б вибирати вислови...
— Яке мені діло, до чого має відношення мій батько? А от твій зять — він хоче віддати під суд самого професора Кострицю! Ти про таке чула колись? Могла б ти уявити, щоб хтось заніс руку на професора Кострицю?
— Кострицю? — Мальвіна Вітольдівна ніяк не могла згадати, де чула це прізвище. Щиро кажучи, її цікавила тільки музика і все, що з нею пов'язане, але, здається, там ніколи не зустрічалося таке прізвище.
— Може, Караян? — несміливо спитала вона дочку.
— Та який Караян! Забудь хоч на хвилину про своїх музикантів! Костриця. Славетний гінеколог. Той, хто жде Героя. Про нього вже робить фільм Столяренко, а Столяренко робить фільми тільки про тих, кого не зупинить ніяка сила. А ось твій зять захотів зупинити.
— Я ніяк не можу пригадати,— може, щоб якось зла-гіднити натиск Мальвіни, всміхнулася теща,— ніяк...
— А Кірстейна 1 ти пам'ятаєш? Ти ніколи нічого не хотіла знати, окрім свого балету та своєї опери. А доля рідної дочки... Сто разів казала я тобі, що професор Костриця згодився бути науковим керівником моєї дисертації, а тепер твій зять і ти з ним...
Про дисертацію Твердохліб чув. Власне, й не про саму дисертацію, а про бажання Мальвіни стати кандидатом наук. Хтось їй вибрав уже тему. З не зовсім пристойною назвою. Про жіночі хвороби. Може, саме Костриця і порадив? А він, як останній телепень, нічого не знав. Але, зрештою, яке це має відношення до правосуддя?
Так подумавши, він і вголос висловив свій подив, але не знайшов у дружини ні розуміння, ні співчуття — навпаки, її обурення досягло тепер, сказати б, критичних меж.
— Коли те, що я тобі сказала, не має відношення до твого так званого правосуддя,— закричала Мальві-на,— то й ти не маєш однині аж ніякісінького відношення ні до мене, ні до всіх нас, і взагалі...
— Мальвіно,— спробувала подіяти на дочку Мальві-на Вітольдівна,— хіба так можна? Треба бути толерантною...
— Толерантною! Хай забирається з нашої квартири на свою Куренівку — ото йому вся толерантність! Я піду до нього на роботу і спитаю.
— Не смій! — забувши про свою вперту стриманість, зойкнув Твердохліб.
— А, боїшся? А от і піду. Виберу час і зведу тебе з твоїм начальством, з усіма зведу. Чи це вони тебе насилають на людей, чи ти сам... Тільки подумати: на професора Кострицю з брудними підозрами.
— Не смій такі слова! Твердохліб ладен був кинутися на неї.
— А от і брудні! Всі ваші підозри брудні. Хіба можуть бути чистими підозри? Брудні, брудні, брудні!
Знайшовши слово, вона повторювала його з якимсь незбагненним залассям, готова танцювати з ним, як з барабаном.
* Кірстейн — відомий американський балетний критик.
Теща кидала на Твердохліба благальні погляди: йди, втікай, не дратуй її. Він мовчки знизав плечима і почалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати. Сів біля вікна, підпер щоку і спробував задуматися. Нічого не виходило. Голова була порожня, аж гуділа.
Як він жив усі ці роки, чому жив з цією жінкою (сказати правду, досить привабливою), яка, власне, завжди була для нього далекою і чужою, тільки не казала про це через свою цілковиту байдужість або ж тому, що він ніколи її не зачіпав, а ось раз зачепив — і все злетіло з неї, оголилася душа, холодна, жорстока, ненавислива.
Познайомилися вони на дні народження в слідчого з кавказьким прізвищем. (Безглузде словосполучення: "на дні народження". День і дно. Дно дня чи день дна? І чи буває дно народження?) Син якогось професора мав добрячу квартиру, грузинські вина й екзотичні страви до столу. В нього завжди товклося безліч люду, Нечита-люк затягнув туди й Твердохліба. Твердохліб довго не одружувався, а цього Нечиталкж не міг нікому простити. Сам він одружився дуже рано, тепер закохувався в кожну вродливу жінку, яку бачив, але гірко зітхав, коли від нього вимагали того, чого вже не міг дати.
— Ці жінки всі подуріли! — скаржився він.— Як поцілунок, так і до загсу! Примітивізм мислення!
Твердохліб довго не йшов з Нечиталюком, коли ж опинився серед незнайомих людей, то пошкодував, що дав себе намовити. Хотів непомітно щезнути, але Нечиталкж упіймав його на порозі, заслинив вухо.
— Старий, я тебе познайомлю. Чудо природи! Розумна, сексуальна і чия б, ти думав, дочка? Самого Ольжича-Предславського! Шукає вільного чоловіка, а хто тепер вільний? Усі раби, всі жертви, всі закабалилися! Один ти! Давай, вище голову, ну!
Попхав його до чорнявої окатої молодої жінки, познайомив, наторохтів обом повні вуха й повні голови і полишив самих.
Твердохліб не знав, що цій Мальвіні треба казати, як стояти, як дивитися на неї. Вона виручила його, сказавши:
— Діти великих людей завжди нещасні!
— Я теж,— бовкнув Твердохліб.
За тиждень Мальвіна познайомила Твердохліба з батьками. Він розповів про куренівську трагедію, про своє життя. Мальвіна не розповідала нічого. А він боявся спитати, хоч і був слідчий. Лише згодом, коли вже одружились, Твердохліб довідався од тещі, що в Мальвіни був чоловік, теж лікар, що вони жили в якійсь азіатській країні, яка починається на літеру "І", що клімат там жахливий, а той лікар виявився ще жахливіший. Більше про те не було мови. Паралельне існування.
Було в їхньому одруженні щось поверхове, необов'язкове, суєтне, чи що? Йому набридла самотність, а їй треба було за когось зачепитися. Як п'яному за пліт. Тому й паралельне існування.
От якби край, ножем до горла, кінець світу, коли не разом,— ото любов, ото справді. А так — безлад, байдужість, рутина й безсердечність, що може закінчитися будь-якою немилістю. Разом спали і у вільний час ходили в театри, в кіно, в магазини й просто блукали вулицями.
В Мальвіні приваблював демократизм. Жінки не люблять давати свободи чоловікам. Відплата за віки власного пригнічення. Мальвіна не належала до жінок-влас-ниць. Не знала ревнощів, не влаштовувала сцен і допитів. Щоправда, мабуть, не дозволила б допитувати й себе, але Твердохліб ніколи не пробував. Жили безладно, нецікаво, пісно, але мирно.
Тепер от розсварився з Мальвіною, може, й назавжди, зламалося його життя. Жалюгідний стан душі.
Сидів біля вікна, знав, що сьогодні не засне, пробував думати — і не міг. Смерть тієї незнайомої жінки стояла перед ним і затуляла весь світ. Хто здатен відродити її душу, які сили можуть відшкодувати втрачене безповоротно, навіки? І що поряд з цією втратою ті незначні втрати, з якими боровся він усе своє життя? Хтось сказав: ми можемо знищити світ, а оживити дощового черв'яка не здатні.
Як химерно і трагічно все сплелося: смерть цієї жінки, професор Костриця, заява Масляка, Нечиталюкове крутійство, сварка з Мальвіною.
