Безодня - Пашковський Євген

Витрусивши з напірника дорогих на базарі птахів, терли запосліджені долоні об росяний спориш, лісосмугою мовчки хекали на станцію, заскакували в товарняк перед червоним світлофором, на запасних коліях, і отепер, після Михайлового призову в армію, дівчина уявою силкувалась відмолити гріх нареченого: молодий ще господар вимахував сірою полотниною на патику, голуби сторожко зринали над сріблясто підвітреними тополями, вітрогонили з підхмар’я, ояснювали купол, ковзаючись, кігтили бляшаний коньок голуб’ятні і сумна, без передчуття замаху, постать у вільній одежі тихла від втоми, вітрисько пухирив сорочку на спині і погляд крізь мжу заледве сягав до кованої брами, до птаха, що пив на паперті дощову воду з виямки.

На стільці обік батареї сохла поштарська сумка, на шафі жовтіли надувні іграшки: два колобки, лисиця й півень біля радіо, що зрідка обзивалось, коли заметіль розгойдувала перехльоснуті дроти; згадувала його прихід: тої суботи на першому поверсі горлав магнітофон, по вестибюлі тічкувались місцеві підлітки, за рипом дверної пружини протяг зморозив литки і, роззирнувшись, вона помітила парубка у штормівці з піднятим каптуром, на взір дорослішого від своїх двадцяти літ, погляд меткий, проте одмінний від ласого примружу циганкуватих зайд — засмагу на лиці втомлено засніжили зморшки між брів, коли, усміхнувшись, торкнув за лікоть до танцю, і вона вперше небайдуже оглянула себе на горіхових від світломузики шибках: білоцвіта тендітність зборчатої під широким поясом сукні спалахує й меркне за спинами штовхітливих пар, і, вдихаючи ромашкову звабу шампуню, хлопець розповідав, що бродяжить, звідколи батько відрікся від сану священика і сторожує в пекарні, старшу сестру все одно зрізали на конкурсі до медінституту, двоє братів тихцем спилися на заробітках, сам, цураючись односельців, котрі мантачили язиками над ріднею відступника, здимів по світах: вартував на баштані кавуни, наждакове в задушному смерку небо, нижчаючи над гудинням, викресувало блискавки, вознесенна мить спокою гасла від озонної свіжості вкупі з сирітським холодом ковдри, яку підвітрювало в курені до одвірка; відтак напросився в помічники до провідника кисловодського поїзда, допомагав обпирскувати в канцурці використані простирадла, чверть години сидіти на них, щоб потім злежані, мов напрасовані, роздати пасажирам, потім на вокзалі стрельнув цигарку в ждановського аліментника, що третє літо крав і перепродував голубів: низькорослий, підсвинкуватий, з нахабними ніздрями, шлакував під акацією в сквері і сам себе присоромлював, "ти, бидло, ти забув діда, уродзоного шляхтича, сто гектарів лісу мав; ти-но згадай грамоту з сургучевою печаткою на шворці під оленячими рогами; прийшли совдепи, уграли маєток; ти, бидлюга, зараз п’єш, а діти в сусідських качок визбирують варену картоплю з тазика; ти, ти, ти чого вилупився?!", шарпнув себе за манжет, обірвав рукав зотлілої від поту сорочки, присікався до мене, смикнув за другий рукав, зривком обтер жовчну піну на підборідді, поплівся в задимлені сутінки; ліхтарі з м’якого бузку перекипали в сірчаний вогонь, що звивистими вуличками вигнав приятелів до ріки: одсвіт бакена сріблив коньок голуб’ятні і зірчатий купол на площі.

Радіо, на мить примовкнувши, обізвалось піснею: по роз’єднаних дротах струмкотіла туга, і пам’ять скресала від осуду: в тісній кімнаті з іграшками, сумними привидами материнства, простелила йому матрац, поштарську сумку поклала собі під голову, обкуталась покривалом і, лежачи долілиць, розповіла: всяк одруженням присягається, думає, раз дитбудинківська, раз на пошті працює, раз квартира не скоро, значить, підгуляти жде, по карнизах деруться в общагу, двоє в’язи схибнуло, спиш? наблукався, жалісний, тихий, нехай моя любов вирятує від безвілля. Вдосвіта навшпиньки вийшла з кімнати з рушником на зцілованій шиї, здригнулась під душем крейдяними лопатками, хлопець ще спав і снилось: жінка у вельоні без нареченого входить до храму, від її погляду на латунному свічнику під образом Діви гаснуть десятки благальних, золотосумних ґнотиків, спалахує молитовне різноголосся псалмів, уклінна жінка просить благословення в священика, в якому він впізнає батька, і тоді, тоншаючи, старіють жіночі уста, вельон вицвітає на хустку, під латкастим хвартухом сіріють шиті з міліцейської шинелі валянки: щем незвіданого досі почуття збудив хлопця, і, кулаком затуляючи позіхи, він зрозумів — якщо сон сахається такого кохання, невже утриматись нам наяву? Обшарпаним автобусом дістались за місто, за оксамитову тиховодь озера з вишневими пагорбами: сонце голубі— ло на дюралевих бортах човнів, на мокрих сходинах кладки, на окулярах чорнокосої в сніжному купальнику молодички, що владно сидячи на бороданеві, нігтиками дерла збілілу шкіру на спині супутника, котрий відбрикувався, хижо морщив облуплене перенісся, розтрушував на одяг гарячий пісок; уперше тоді зрозумів свою байдужість до батька, осилив той закон розтліну, за яким найменше добро дається важче, ніж огріх, що владен заїздити до відрази; проте минувшина даленіла за обкорованим на розпалку березняком, і, прямуючи вгору, зрідка перечеплюючись об валуни, хлопець поглядом зціловував павутину на тугому вирізі блузки; тоді помітив за вижухлою галявиною на пригірку дубовий з мідним розп’яттям хрест, запитав: куди йдемо? джерело там, кажуть, воду святили, відповіла дівчина. На обламаному терновинні сизіла баночка з-під майонезу, на дні кринички вирувала піщана каламуть і могутнє соснове пагілля утримувало хрест від падіння, хоча Спаситель, мабуть, втомився рятувати не стільки спраглих, як знахабніло цікавих мандрівників, що на дубовій чорноті мисливськими ножами видовбували марноту плоті, клали нетривке вогнище з соснового сушняку, і хтось проворний витягував остуджені пляшки з покірного срібноводдя, по три штуки між пальців; хтось від підніжжя хреста вергав камені, щоб підмостити над жаром соковиті шашлики, хтось на обвугленому шпиччі смажив опеньки, і дим, ковзаючи схилом до озера, гасив окидь заграви на очеретах, росу на пелюстках лілій — стук дятла розплів правиці, а відірвавшись поглядом від потічка, Олена помітила й білку в дупловині сосни, подумала, що довше вистоїть під нещадними вітрюганами, хрест чи дерево? рудизна обсіченої кігтиками кори засіяла Михайлові очі, коли білка, намотуючи спіралі, зникла між вічноколючої зелені з вибростами, якими лишень буревій торкав розп’яття і знов вигойдував порожнечу; набрала в термос води, а через тиждень парубок влаштувавсь на цементний завод, опісля зміни злямчена під душем зачіска виламувала гребінець: обмакогонивсь під зека, з авансу накупив слоїк квасу, картоплі, поцяткованих гірчицею оселедців, кавуна з вощаною залисиною і будильника, щоб задрімати без усенічного неспокою просліпати зміну — по гастрономах розібрали червоне вино, на стовпах зжовкли від клею заборони спалювати падолист, по телебаченню лікарі радили морквяний сік, на пероні, вздовж приміської електрички падолистяно жовтіли в натовпі спини солдат-партизанів у новісіньких бушлатах, іноді від цементного заводу вітрюган нагортав імлу, невиразні постаті, скинувши в роздягалці окуляри і респіратори, одним духом смальнувши склянку дармової газводи, зникали за прохідною, машина з увімкненим світлом розвозила по вулиці запах ковбаси й горілки від потайки опорожненої і розбитої вантажником чвертки; на автобусній зупинці пил зашморгував шию, і Михайла сліпила прохолодна сталевість, він, заплющений, бачив під мішковиною в ночвах п’ятеро буханців, котрі старий приносив з пекарні, бабця з відра доплітала вінок часнику, брат сікачем у кориті шаткував яблука, пригорщами засипав їх у саморобний прес, налягав грудьми і прокручував лома, по бляшаному жолобку до дійниці радісно цівкотів осінній бурштин, сушиною пахло на веранді з повною скринею жита і найлюбіше було після клубу задрімати на ляді, замість подушки підмостивши портфель і вкрившись дерматиновою курткою, що пахла солом’яним димом, макухою, татаринням, яке слугувало підстилкою за останніх нічних посиденьок на коропа біля ставка.

Надсвічена падалицею, згіркла від неопалимої тривоги ріка осеніла, і перед відправкою сповістив матір, мовляв, при місці, при спокої в світі, купив штани, палити покидаю, новин особливих катма, після армії з дружиною виглядайте, дасть Бог, дотоді брати охануться, на три сім’ї вечоринку згуляємо, ждіть; а вночі Олена плакала, згадуючи вереск котів на весняному смітнику, звідки по трубах налазила до гуртожитку пристаркувата парубота, каблуками висаджувала замки, доки хропіння вахтера на стільцях ленкімнати розлякувало тарганву і дотлівав недопалок на підвіконні; нашатирний страх ґвалтувальницьких, обкиданих заїдами, ротів змушував загодя наламувати в парку троянди, ставити квіти в графин, здригатись від кожного глумливого стуку, тиснути в кулаці замашну горловину: бачте, маю хлопця, букета приніс, одойвіт вон, кому кажу, погань; схлипувала, в передчутті материнства обіймала тугий під перкалевою сорочкою живіт, а на вихідні змотались до Києва, на Хрещатику в кав’ярні Михайла поплескав по плечі Конопляний в джинсовому костюмі, в білих кросовках, каже, пристав до одної лушпайки з готелю, хата однокімнатна, годує, остограмлює, чого ще тра? шалашовка, звичайно, трипером нагородила, оце підлікуюсь, роздеру мотюгальника суці і на Жданов звалю, на головпошту моя написала про пацанів, ростуть гольтіпаками, свиснули в школі магнітофон, пора за виховання братись, чуєш, позич трояк, візьмем зо п’ять флакончиків елексиру, то як, подруга впаде на хвіст? мовчу, розфиркався, хіба чужі, згадай-но Володаря голубів, цікаво, прикнокали чи тільки юшку пустили? ну, тримай краба, ех, забульбенили б, зняли бікс, по три пера прищепили мічурінським способом; давай хоч пивка закабанимо, вернеш нюхало? тоді порив я, когось ощасливлю, золоте врем’ячко, на коліна цибають, чутки кругом, знаєш цю приємну важкість худеньких? Боязкий від народження Михайло воскресав од жіночого заступництва, і розгубленість не штовхала, як раніше, на броварію, проте відчай розлуки пульсував єдиною думкою: вберегти глузд і, пам’ятаючи своє продовження в немовляті, яке однаково з першого дня взнає відчуженість, нагрів на газу тривідрову каструлю води, ошпарив ногу вище коліна, і, згризаючи губи, тилом долоні затискаючи крик, газетою обтерши криваву водянку на литці, знову обілляв окропом фіолетово спухирене тіло, до м’яса прокусив руку, впав горілиць і бився п’ятами об підлогу, доки наречена йшла з порожньою сумкою на плечі, — прокурор дивом відхилив справу про зумисне скалічення, хіба повірив, що білизна виварювалась і хлопчина ліктем виплеснув виварку змилин? безсонний біль зціляв читанням журналів при світильнику у вигляді лотоса, жахом дикунства віяло від сторінок: за осквернення священного дерева людині прохромлювали живіт, кілком прибивали до кори кишку і, ширяючи вогняним жигалом під ребра, змушували увихатись круг стовбура, висотувати нутрощі до погибельного кінця; а тутай відірвеш голову від сторінок і бачиш: світильник осенить пасмо волосся на ямці за вухом, припалені сльозами кінчики вій, косметичку на підвіконні, під батареєю шкарпетки на ґумових чобітках, по радіо голосить полонез, і, коли музика тихне, чути поскрип пружин за жіночим зітханням, чути стрімкий льодохід електрички за виліском, і згадаєш серпневу ніч на баштані: зорепад пухом будяків гас на ставковому чорноводді, сільські увірвителі над’їжджали на велосипедах, ліхтариками-жучками обсвічували притрушені соломою купи кавунів, навпіл розламані кружала соняшників, свої обліплені чередою кортові штани з прищепкою на лівій холоші, доки малий сторож намотував на правицю холодного ланцюга, брязкотів ним, косорото харчав, навколішки в курені гавкав на тіні, підводився з керосиновим ліхтарем на витягнутій руці і, стискаючи під пахвою держак суховил, басив у виріз благенької бобки: стій, вівчарку спущу, стій, стрілятиму, іди, йди сволота, щоб ти пішло окарач; звичайно, селяни провідали, що собаки нема й напоказ, а зранку бригадир совістив: растаку твою через коромисло, цить, када ґаваріт старший, ушивайся під три халєри, наплівать я хотєв на сльози, попереджую послєдній раз, хоч одного за полу злови, захотуємось, до пуп’янка спишем розкрадене, поняв? потім бригадники позбавили заробітку, мовляв, твоє одійшло людям, ходи старцюй по селі, так што звиняй, брат-галушка, проштрафився ти, надєлав дєлов, що й казати.