Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

яким непривабливим місцем стане тоді Ярмарок Суєти! Кожен тоді ладен буде підняти руку на свого ближнього, шановний мій читачу, і всім благам цивілізації настане кінець. Ми будемо сва­ритися, ображати й уникати одні одних. Наші будинки обернуться в печери, і ми ходитимемо в дранті, бо ніхто нікого не соромитиметься. Упаде рента, не буде більше проханих обідів. Усі торговці в місті збанкрутують. Вино, воскові свічки, ласощі, рум’яна, криноліни, спідниці, діа­манти, перуки, дрібнички в стилі Людовіка XIV, старо­винна порцеляна, верхові коні й чудові скакуни - одне слово, всі радощі життя полетять до дідька, якщо люди дотримуватимуться своїх дурних принципів і обминати­муть тих, кого не люблять і кого лають. А тим часом, виявляючи крихту милосердя і взаємної толерантності, зовсім не важко з усіма ладнати - можна лаяти когось скільки завгодно, вважати його найбільшим негідником, за яким давно плаче шибениця,- але ж ми не хочемо, щоб його справді повісили! Ні, зустрівшись, ми тиснемо йому руку. Якщо він має доброго кухаря, ми йому все виба­чаємо і йдемо до нього на обід, сподіваючись, що й він з нами поведеться так само. Тому торгівля процвітає, цивілізація рухається вперед, усі живуть у мирі, щотижня треба нових суконь для нових бенкетів, а торішній урожай лафітського винограду дає добрий прибуток чесному гос­подареві, який доглядає його.

Хоч у ту добу, яку ми змальовуємо, на троні сидів вели­кий Георг і дами носили gigots 97 та велетенські, схожі на черепахові лопати, гребені в косах замість простеньких рукавів і делікатних обручиків, які тепер у моді, проте манери й звички світського товариства, на мою думку, не дуже відрізнялися від теперішніх, і розваги його були майже такі самі, як нині. Нам, людям, що стоять збоку і з-за спин поліцаїв дивляться на чарівних красунь, коли ті їдуть до двору чи на бенкет, вони здаються неземними істотами, які втішаються небувалим, недосяжним для нас щастям. Щоб у декого з цих невдоволених полегшало на серці, ми й розповідаємо про боротьбу, успіхи й розчару­вання нашої любої приятельки Бекі - всього цього їй судилося зазнати не менше, аніж іншим достойним осо­бам.

У ті часи до нас саме прийшла з Франції весела роз­вага - розігрування шарад; в Англії воно було особливо модне, бо давало змогу багатьом нашим дамам, що мали вроду, виставляти напоказ свої принади, а небагатьом, що мали розум, хизуватися своєю дотепністю. Ребека, яка, мабуть, вважала себе обдарованою і вродою, і розумом, умовила лорда Стайна влаштувати в Гонт-гаусі вечірку, в програму якої входило кілька таких маленьких драма­тичних сцен,- тож нехай нам буде дозволено повести читача на це блискуче réunion і трохи посумувати з ним, бо воно буде однією з останніх великосвітських розваг, які нам пощастить йому показати.

Частина розкішної зали - картинної галереї Гонт-гауса - була пристосована під сцену, де розігрувались ша­ради. Її використовували для вистав ще за часів короля Георга III; там і досі висить портрет маркіза Гонта з на­пудреним волоссям і рожевою стрічкою на римський штиб, як тоді казали,- в ролі Катона з однойменної тра­гедії містера Аддісона, що її ставили в присутності їхніх королівських величностей принца Уельського, єпископа Оснабурзького та принца Вільяма Генрі, коли вони були ще дітьми, як і сам актор. З горища принесли кілька давніх декорацій і наново підмалювали їх для теперіш­нього вжитку.

Молодий Бедуїн Сендс, на той час елегантний денді й мандрівник до східних країн, керував виставою. Тоді манд­рівників до східних країн дуже шанували, і відважний Бедуїн, який видав in quarto 98 опис своєї подорожі й про­жив кілька місяців у наметі, був помітною постаттю. В тій книжці було вміщено кілька портретів Сендса в різних східних уборах, з’являвся він усюди в супроводі чорного служника, дуже неприємного на вигляд,- одне слово, був другим Бріаном де Буа Гільбером. 99 Бедуїна, його убори й чорного служника зустріли в Гонт-гаусі захоплено, як дуже коштовний набуток.

Бедуїн відкрив першу шараду. Турецький офіцер із велетенським султаном з пір’я (вважалося, що й досі існують яничари і феска ще не витіснила старовинного, величного головного убору правовірних) розлігся на ка­напі, вдаючи, що пускає дим з кальяну, в якому, проте, з поваги до дам, чадила тільки пахуча свічечка. Турець­кий вельможа позіхає, всіляко показуючи, що він нудиться й байдикує. Він плескає в долоні, і з’являється нубієць Месрур з браслетами на голих руках, з ятаганами та всі­лякими східними оздобами - жилавий, високий і бридкий. Він шанобливо вітає свого агу.

Присутні тремтять з жаху й захвату. Дами перешіп­туються. Цього чорного раба Бедуїнові дав один єгипет­ський паша за три десятки пляшок мараскіна. Він зашив у мішки й покидав у Ніл десь стільки ж одалісок.

- Введи торговця невільниками,- каже турецький ла­солюб і махає рукою.

Месрур вводить торговця невільниками перед очі своєму панові; з ним заходить закутана жінка. Торговець зриває з неї запинало. Це місіс Вінкворт (у дівоцтві Авессалом), чорноока красуня з буйними косами. Вона в розкішному східному костюмі, її чорні кучері заплетені в коси, унизані самоцвітами, вбрання виблискує золотими піастрами. Відразний магометанин каже, що він зачарований її вродою. Дівчина падав перед ним навколішки і благає відпустити її додому в рідні гори, де закоханий черкес і досі сумує за своєю Зулейкою. Ті благання не зворушують черствого Гасана. Він регоче, коли дівчина згадує про свого коха­ного. Зулейка затуляє обличчя руками й опускається на підлогу в позі найчарівнішого розпачу. Здається, їй уже немає на що сподіватися, аж ось... аж ось з’являється Кизляр-ага.

Кизляр-ага приносить листа від султана. Гасан прикла­дає до лоба грізний фірман. 100 Його охоплює смертельний страх, а на виду в негра (це знов Месрур в іншому костю­мі) проступає зловтіха.

- Згляньтеся! Згляньтеся! - кричить паша, а Кизляр-ага, страхітливо вищиривши зуби, витягає шовкову-мотузку.

Завіса спадає тієї миті, коли він уже ладнається вжити ту страшну зброю. Гасан з-за сцени виголошує:

- Перші два склади!

Місіс Родон Кроулі, що теж має виступати в шарадах, підходить до місіс Вінкворт і починає вихваляти вишука­ність і красу її вбрання.

Починається друга частина шаради. Знову сцена зі схід­ного життя. Гасан, уже в іншому вбранні, сидить у ніжній позі біля Зулейки, що цілком змирилася з ним. Киз­ляр-ага став покірним чорним рабом. Сходить сонце в пустелі; турки звертають обличчя на