Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

схід і вклоняються до землі. Верблюдів немає під рукою, тому оркестр весело грає «Бредуть піском верблюди». На сцені з’являється велетенська голова єгиптянина. Вона вміє співати і, на подив східних мандрівників, виконує смішну пісеньку, яку написав містер Вог. Східні мандрівники йдуть у танець, як Папагено й мавританський король у «Чарівній флейті».

- Останні два склади! - горлає голова.

Розігрується остання дія. Тепер це грецьке шатро. На ложі відпочиває великий, дужий чоловік. Над ним висять шолом і щит. Тепер вони вже не потрібні. Іліон упав. Іфігенія вбита. Кассандра полонена і перебуває десь у його внутрішніх покоях. Володар мужів, «анакс андрон» (це полковник Кроулі, який насправді не має уявлення ні про пограбування Іліона, ні про полон Кассандри), спить у своїй спочивальні в Аргосі. Світильник кидає на стіну велику тремтливу тінь заснулого героя, троянський меч і щит поблискують у мерехтливому світлі. Оркестр грає врочисту мелодію з «Дон Жуана» перед появою статуї командора.

У шатро входить навшпиньки блідий Егіст. Чиє то лихе обличчя зловісно стежить за ним з-за запинала? Егіст підносить кинджал, щоб ударити ним сонного, який повертається на ліжку, ніби навмисне підставляючи йому широкі груди. Та він не може вбити шляхетного ватажка вві сні. Клітемнестра, 101 мов привид, прохоплюється до спочи­вальні,- її білі руки оголені, золотаве волосся розсипане по плечах, обличчя смертельно бліде, а очі світяться такою страшною посмішкою, що в глядачів серце стискається з ляку.

Тремтіння перебігає по залі.

- Господи! - каже хтось.- Та це місіс Родон Кроулі! Зневажливим порухом вона вихоплює в Егіста кинджал і підступає до ліжка. Вістря блищить у неї над головою в непевному світлі, вона... враз світильник гасне, чути стогін - і все поглинає пітьма. Темрява й сама сцена налякали глядачів. Ребека зіграла свою роль так добре, з такою страхітливою переконливістю, що всі заніміли. Аж ось знов спалахнуло світло, і в залі знялася буря захвату.

- Браво, браво! - горував над усіма різкий голос ста­рого Стайна.- Хай йому біс, вона й справді здатна таке встругнути! - додав він крізь зуби.

- Режисера! Клітемнестру! - вигукувала зала.

Агамемнон не міг показатися в своїй класичній туніці, він стояв на задньому плані з Егістом та іншими виконав­цями коротенької вистави. Містер Бедуїн вивів наперед Зулейку й Клітемнестру. Одна велика особа захотіла, щоб її відрекомендували чарівній Клітемнестрі.

- Ну як? Проштрикнули його кинджалом? Тепер мож­на вийти заміж за когось іншого, правда ж? - вдало по­жартував його королівська величність.

- Місіс Родон Кроулі була незрівнянна в своїй ролі,- мовив лорд Стайн.

Ребека засміялася, зухвало й радісно блиснула на нього очима і зробила найчарівніший реверанс з усіх, які будь-коли хто бачив.

 

 

Служники внесли таці з різноманітними прохолодними напоями, а виконавці зникли, щоб підготуватися до другої шаради.

Три склади цієї шаради показано в пантомімі, і розіг­рано їх так.

Перший склад. Полковник Родон Кроулі, кавалер ордена Лазні, в крислатому капелюсі, в довгому плащі, з палицею і з ліхтарем, взятим у стайні, проходить сце­ною і щось вигукує, ніби сповіщає мешканців, котра година. У вікні нижнього поверху видно двох мандрівних тор­говців, що, мабуть, грають у крібедж і позіхають над картами на весь рот. До них заходить якийсь чоловік, схо­жий на коридорного з готелю (шановний Дж. Рінгвуд), що блискуче зіграв свою роль, і стягає з них чоботи. З’яв­ляється служниця (вельмишановний лорд Саутдаун) з двома свічками і грілкою. Служниця підіймається нагору гріє ліжко. Тією ж грілкою вона відбивається від над­мірно люб’язних торговців. Служниця виходить. Торговці надягають нічні ковпаки і опускають штори. Виходить коридорний і зачиняє віконниці нижнього поверху. Чути, як він засуває засув і бере двері на ланцюжок зсередини. Гасне світло. Оркестр грає «Dormez, dormez, chers Amours!» 102 Голос з-за завіси каже: «Перший склад».

Другий склад. Лампи всі враз засвічуються. Ор­кестр грає давню мелодію з «Іоанна Паризького»! «Ah, quel plaisir d’être en voyage!». 103 Сцена та сама. На фасаді між нижнім і верхнім поверхом видно таблицю, на якій намальований герб Стайна. Скрізь у будинку дзвонять дзвоники. На нижньому поверсі якийсь чоловік показує другому довгу стяжку паперу; той вимахує кулаком, по­грожує й лається, що рахунок страхітливий.

- Стаєнний, подавайте мою бричку! - гукає той дру­гий від дверей.

Він плескає служницю (вельмишановного лорда Саутдауна) по підборіддю; вона, здається, сумує, виряджаючи його, як сумувала Каліпсо, виряджаючи іншого славно­звісного мандрівника - Улісса. Коридорний (шановний Дж. Рінгвуд) проходить з дерев’яною скринькою, повною срібних графинів, і вигукує: «Пиво!» - так смішно й при­родно, що вся зала вибухає оплесками й акторові кидають букет. За сценою ляскає батіг. Господар, служниця й ко­ридорний кидаються до дверей, але тієї миті, коли під’їз­дить якийсь вельможний гість, завіса опускається і неви­димий режисер вигукує: «Другий склад!»

- Мені здається, що ця картина означала «Готель»,- мовить капітан лейб-гвардії Гріг.

Загальний регіт: здогадливий капітан не дуже далекий від істини.

Поки артисти готуються до третього складу, оркестр починає грати морське попурі: «Весь флот у Дауні», «Вгамуйся, суворий Борею», «Стернуй, Британіє», «В Біскайській затоці»,- видно, що відбуватимуться якісь події на морі. Дзеленчить дзвоник, і розсувається завіса.

«Джентльмени, відчалюємо!» - гукає чийсь голос.

Люди починають прощатися. Пасажири занепокоєно показують на хмари, за які править чорне запинало, і злякано хитають головами. Леді Сквімс (вельмишановний лорд Саутдаун) з собачкою, валізами, ридикюлями й чо­ловіком всідається на місце й щосили хапається за якісь линви. Мабуть, це корабель.

Входить капітан (полковник Кроулі, кавалер ордена Лазні) в трикутному капелюсі і з підзорною трубою; притримуючи капелюха, він дивиться вдалину, поли його мундира метляються, наче від великого вітру. Коли він віднімає руку від капелюха, щоб узяти трубу, капелюх злітає під гучні оплески глядачів. Вітер дужчає. Музика гуркоче й свистить усе гучніше й гучніше, матроси, що ходять по сцені, заточуються, ніби корабель дуже хитає. Стюард (шановний Дж. Рінгвуд), ледве переставляючи ноги, проходить по сцені з шістьма мисками в руках. Він швидко підставляє одну лордові Сквімсу. Леді Сквімс, штурхнувши ногою собачку, яка починає жалібно скаву­літи, прикладає хусточку до рота й швидко вибігає, немов шукає десь каюти. Музика грає ще гучніше, зображаючи шал бурі, і цим закінчується третій склад.

У ті часи