Поетичні твори - Федькович Юрій
Wie alles so ruhig, so still, so stumm,-
Du sagst nicht: Willkommen,- ich kehre um,-
O Schwester, o theure, so sprich ein Wort! -
So ruhig, so stille,- muss wieder fort.
Er presset am Kreuze ’nen heissen Kuss,
Sein Hüttchen, verglommen, das träumt im Russ,
Der Arme zog weiter, er sah es nicht,-
O leuchte ihm heiter, du Mondeslicht.
Поворот додому
Вже гори зчорніли, ліси шумлять,
У запахах мая солодко сплять,
Лише подорожній іде кудись.
Ох, місяцю ясний, зійди, явись
Та радісно й мило поглянь згори,
Бо серце у нього болить з жури.
Він плаче тихенько, ледве іде,
А личко, як мармур,- таке бліде.
Чого ж він, сердешний, такий сумний?
Боюся спитати, бо він страшний:
Так дивиться грізно вперед, у тьму.
Ох, місяцю ясний, світи йому!
Зійшов місяченько. Спокій кругом.
Смутний подорожній вже під селом.
Чи є ще та хатка на кручі там,
Що він її ставив так гарно сам?
Нема вже хатини - пішла з огнем.
По згарищу місяць іде тихцем...
Він станув, не годен уже й іти,-
Аж дивиться: ген, на полях, хрести!
Хрести там біліють у тиху ніч,
І грабар пильнує, всіх гонить пріч.
Чужинець залізну браму потряс,
Аж грабар злякався, бо пізній час:
«Се хто там? Тут цвинтар - гроби, хрести…»
«Се я! Дам три леви тобі - пусти!
Пусти мене зараз, пусти туди
Й до гробу сестрички мене веди!..
Так, тут моя люба, тут спить вона,
Що вірно любила мене одна.
Ох, сестро, сестричко! Збудися, встань!
Здалеку приходжу - звітайся, глянь!»
Скрізь тихо і глухо, кругом спокій...
«Не скажеш мені вже: «Ох, брате мій»? -
Озвися, сестричко, хоч на привіт!
Не хочеш, єдина? То я йду в світ…»
І, бідний, лиш хрест ще поцілував...
По згарищу хати там сон блукав,
Та він і не глянув - пішов і щез...
Світи, місяченьку, йому з небес!
Переклав Осип Маковей
Taras
In Kijew an der Lawra,
Da sass ein Sängergreis,
Sein Bart war weiss wie Silber,
Die Locken silberweiss.
Der sang viel alte Lieder,
Sang manchen Seherspruch,
Und manchem Teufel Segen,
Und manchem Engel Fluch.
Und manchem Helden Schande,
Und manchem Weisen Hohn,
Und manches Schwert in Stücke,
In Stücke gar manchen Thron.
Da riss sich eine Quader
Vom alten Dome los,
Und stürzte zu seinen Füssen,
Und sprang in seinen Schooss.
«O Sänger, du furchtbarer Sänger,
Lass solch ein Singen sein,
Sonst stürzt zu deinen Füssen
Das ganze Russland noch ein!
Тарас
У Києві, де Лавра,
Старий кобзар сидів.
Його сріблистий волос
На сонці мерехтів.
Співав він про минуле,
Пророцтва говорив.
Слав ангелам прокльони,
Чортів благословив.
Сміявсь над мудрецями,
З героїв глузував.
Про битви і престоли
Зруйновані співав.
І задрижала церква
Від цих незвичних слів;
З високих мурів камінь
Додолу полетів.
«Жахливий бандуристе,
Замовкни, не співай,
Бо завалитись може
Увесь російський край!»
Переклав Богданн Гавришків
Am Tscheremusch!
Da ist es so lauschig, da ist es so sonnig!
Da ist es so märchenhaft duftig und wonnig!
Die Tanne träumt! und die Rose glüht!
Und der Waldstrom singt sein unendliches Lied!…
Am Tscheremusch -
Da funkeln die Berge wie Feuersafire!
Es weidet der Hirsch in dem Urwaldreviere!
Hoch in den Lüften kreiset der Aar!
Und diese Lüfte… о wie sind sie so klar!…
Am Tscheremusch -
Da tummelt der Uzul sein R.oss, sein tatarisch!
Es holt ihm aus Radauz den goldenen Barisch!
und seiner Buhl’ drei Korallenschnür’!…
Was meinst du? wie lohnt sie dem Recken dafür?…
Und am Tscheremusch -
Da wiehern nicht nur die tatarischen Rosse!
Und hallen da nicht nur des Jägers Geschosse!
Auch manch ein Lied!… О wie braust das so wild!…
Doch schnell ist’s auch hin, wie aus Nebel ein Bild!…
Над Черемошем
Тут гарно і тихо, тут сонячний спокій!
Чудово й казково у горах високих!
Мріє бір, і шипшина горить,
Співучо потік лісовий гомонить!
Онде над Черемошем -
Бескиддя сапфіром іскриться!
Тут олені бродять, шумує ялиця,
В небесах кружеляє орел!
І чисте повітря… цілющий етер!
Онде над Черемошем -
На плаї гуцул на конині!
Везе ярмаркові намиста дружині!
І дзвенять дукачі золоті…
Чим сплатить вона за дарунки за ті?
Та над тим Черемошем -
Не тільки іржання коняче!
Не тільки тут єгер стріляє, одначе!
Чутно й пісню!.. Відлуння жахне!..
Мов образу обрис - в тумані майне!
Переклав Володимир Лучук
Sechs Uzulenlieder
Denk’: Wenn die Rose auch keine Rose war’,
Wäre sie Rose doch, und schliess’ daher:
Würde die Liebste mein auch nicht mein Liebchen sein:
Wäre sie doch mein Lieb, weil sie mir lieb!
* * *
Denk’: Was die Stern’ doch so sich zerfunkeln thun!
O, dass ich einer war’, wollt’ nimmer ruh’n,
Bis ich dem Liebchen süss thät’ fallen vor die Füss’.
Und zu ihr funkeln thät’, wie lieb ich’s hätt’!
