Поетичні твори - Федькович Юрій

На нас вже не летить півкопи псів?»

«Нехай летить, коби лиш я здорів! -

Сміється Лис.- У моїй се голівці

Є тільки фіглів, тільки штук,

Що я не боюся ні псисків, та ні ловців,

Та ні стрільця поганих рук!

А ти, небоже Коте?» - «Я одним

Однісіньку лиш штучку знаю,

Але зате у ню так уповаю,

Неначе в мене вна - і єм, і переєм».

«Ха-ха, ха-ха! - зареготався Лис.-

Одну лиш штучку, коцуре-небоже!?

Що ся одна тобі поможе!..

Від мене, небораче, вчись

Усіх тих штук, що ними світ дурить!

Але з однов... се Химині лиш кури!..»

Але ще сего Лис не доповів,

Як з лісу вибігає лая псів!

Кіт драла зараз дав на дуба,

А з Лиса вже й здоймають шубу.

Не штука, хлопче, сто штук знати!

А штука є: з одної користати.

Гривко і Сивко

Оден господар мав два сторожі при хаті,

А то такі, що пошукати!

Лиш що Гривко лінивий трохи був

І в літні дні, як від Сивка я чув,

Любив гарненько попіспати.

Але прийшла зима. Мороз кресав.

Сивко й Гривко в клубки ся звили...

Гривко ж у плач: «О Сивку, брате милий,

Коби вже господь бог то літечко лиш дав,

Тогді в сей час будую собі хату!»

Дав бог і літечка діждати.

Гривко, який задовгий був,

Протягся в холодку (за хату вже й забув);

Але Сивко го будить: «Брате!

Вставай, мем хату будувати!»

«Чи ти осліп єси до ката,

Чи що тобі!? - гавкнув Гривко,

Аж перепудився Сивко.-

Не видиш, де мій ніс, де мої лаби?

А ще й мій довгий хвіст? Хіба б

Я одурів, таку велику хату

Загадувати будувати!»

«Таже ж ти сам казав».- «Але коли?

Ще узимі! Тепер же дав бог літо,

А літо на тото, щоб спати та ся гріти,

А не будинки там у біса будувати!

Лиши мене! я хочу спати».

Беріть собі на розум, діти:

Таких Гривків багато є на світі!

7.VIII 1887

Заєць

«О боже мій! - так Заєць раз ридав.-

Ти кождому якусь потугу дав:

Дав чоловіку ум, дав псові зуби,

Медвідь з корінням вириває дуби,

Мурашки навіть кождий ся боїть!

Але мене?.. О, гіренький мій світ!

Шкода лиш, що я чимось звуся!..

От лучче піду утоп’юся -

Та й спокій голові... Нема мені чо жить!»

Пішов наш куций ся топить.

Приходить понад став (се діялось в неділю);

Жаби на березі ся гріли

Та й керекорили - звичайно, як жаби:

Про смутчі бузьки, про шваби,

Як з булков їх собі у маслі смажать,

Відтак знов про ворони вражі...

Аж тут з корчів наш Заєць - гульк!

Жаби усі як раз у воду - бульк!

А Заєць зупинивсь та й каже:

«Коли ж мене хоть жаба ся боїть,

То не гіренький ще мій світ!..»

18. VIII 1887

Кінь

Се діялось за давніх ще давен,

Коли ще Чоловік не знав Коня сідлати

Та ні у віз єго впрягати.

Якраз прийшов до него Кінь оден

Та й каже: «О, рятуй мя, друже,

Бо Олень в лісі там - та так доїв ми дуже,

Що годі вже терпіть!» - «І, ти наговорив! -

Му Чоловік відповідає.-

Таже ж ти, друже, дуже добре знаєш,

Що я за Оленем не пущусь у погоню!

Неправду, може, я се кажу, Коню?»

«Тож осідлай мене! - му каже Кінь.-

Зроби мені зубела в зуби,

До них дай поводи, хоть най лиш будуть з луба,

Тогді ся не жури, що Олень той не наш! -

Ти будеш мати галдамаш,

А я знов свою мсту!» - І так ся стало:

Коня як стій в зубела вбрали,

І сів на него Чоловік.

Позбув свій Оленисько вік.

Коневі на душі аж легше стало!

«Пусти ж мене тепер».- «Помалу!

Добро, що ти мене навчив,

Тебе як маю зубелати:

Тепер ти мій вже, пане-брате,

І меш мене, де схочу сам, носив,

І плуг мій тяг, і віз, і сани! -

Не вчи мя другий раз, мосьпане!»

Не дайте мсті, о діти, волю,

Аби і ви не так попались у неволю,

Як той наш мстивий Кінь! Та й се ще пам’ятай:

Як зубелать себе, нікого не навчай!

20. IX 1887

Я люблю мою Русь-Україну;

Я вірую в єї будучину;

В тій-то надії я живу й умру.

25.VIII 1887

В основі видання лежить найповніше зібрання творів письменника - чотиритомник у семи книгах «Писання Осипа-Юрія Федьковича» (Львів, 1902-1938), укладений за першодруками та автографами І. Франком (т. І і III, ч. 2-А), О. Колессою (т. II і III, ч. 1-А, 1-Б, 2-Б), О. Маковеєм (т. IV). Далі, посилаючись на цей чотиритомник, зазначатимемо скорочено: Писання, том, сторінка - арабськими цифрами.

Автографи Юрія Федьковича зберігаються головним чином у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі ІЛ), частково - у рукописних відділах Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (далі ЦНБ), Львівської бібліотеки ім. В. С. Стефаника АН УРСР (далі ЛБ) та в Чернівецькому літературно-меморіальному музеї письменника. Чимало автографів до нас