Поетичні твори - Федькович Юрій
Федькович Ю.
ПОЕТИЧНІ ТВОРИ
РАННЯ ЛІРИКА
Нічліг
Звізди по небеснім граді -
І по одній, і в громаді -
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.
Но як збліднут тихо зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідним, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?
Де хто ляже - божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приклонити…
А зірниці ймуть світити.
Виправа в поле
- Ой брате мій, ой коханий,
Чо ти ходиш заплаканий?
Гай, гай не думай, поїдем за Дунай,
Гей, поїдем, коханий!
- Ой рад би я, милий брате,
Гей рад би я не плакати,
Але ж тяженько на моє серденько -
Гадає розпукати.
- Ци, може, ти, брате, плачеш,
Що родини ба й не бачиш?
Цісарська фана - дружина кохана,
Чого ж більше ти хочеш?
- Вбери фану в буковину,
Все не стане за дружину.
Гей, горе, горе поведе за море!
Там, відай, я загину.
- Не тра, брате, нарікати;
Хоть підемо воювати -
Ой гоя, гоя, така ж наша доля,-
Ти думай, що гуляти.
- Ой гуляти ба й гуляти,
Там, де грають на гармати…
Гой, гоя, гоя, ти долечко ж моя,
Гей, мати ж моя, мати!
Ой мати ж ти моя, мати,
Пішов твій син погуляти:
Гей, гаю, гаю, то п’ю, то гуляю,
Гей то п’ю, то гуляю!
Ой пив же я, та й напивси,
Як ліг спати - не будивси…
Гей, гаю, гаю, кервавий Дунаю,
Вже-м навіки упивси!
Під Маджентов 1
Гей у полі, у полі,
Там літают соколи.
Летя, літають, сумненько гукають,
Аж мене серце болить.
Ой серденько, серденько,
Чого ж тобі тяженько?
Канони грають, кулі заспівають -
Най ти буде радненько.
Буде, буде радненько:
Буде рано-раненько
Сонце сходити - перестанеш жити…
Гуляй, гуляй, серденько!
Ой сонечко сходило,
Туманами си вкрило -
Канони грали, кровйов розливали,
Аби си не дивило.
Подиви ж ти си, мати,
Та на наші кабати:
Вся кабатина - то кров то калина,-
Ци-с мня годна пізнати?
Ой пізнаю, пізнаю:
Лиш одного тя маю -
Одного сина - красний як калина,
Та як калина в гаю.
Ой бо в гаю калина
Не для него зацвіла;
Гей, цвіла, цвіла висока могила -
Твому сину дружина.
Ой дружина ж то, ненько!..
Завтра рано-раненько
В шовковій траві, зеленій мураві
Поклонюси низенько.
Поклонюси до свого
Гетмана молодого:
«Гетмане-пане, звінчай же ти мене,
Козака молодого».
«Буду тебе вінчати
Там, де дзвоня гармати,
Ой буду, сину…» - «Гину, пане, гину!»
Гей, не плач, моя мати!
Співацька доля
В місті Гумані на золотій бані
Сидить сокіл сивесенький:
«Куди ж ти їдеш, поручнику-пане,
Федьковичу молоденький?»
«Їду я, їду з гори Чорногори
За бистрії за річеньки…
Гей, на день добрий, жовнярський суборе,
Ви, славнії козаченьки!»
«Бог дай здоров’є, поручнику-пане,
Федьковичу молоденький;
Просимо тебе, ой просим тя - з нами
Сідай на мід солоденький».
«Ой не прийшов я до вашого двору
На меду си напивати,
Але-м приїхав славному субору
Співаночку заспівати.
Бо моя мати мене породила,
Там де вірли воду пили,
Та й співаночок мене научила
Вісімдесєть і чотири.
Бо моя мати мене породила
В чистім полі при Дунаю.
«Співай, мій сину,- так ми говорила,-
Як соловій в темнім гаю».
А я літаю по гаю-діброві,
Та ще буду ба й літати:
Ой позвольте ми, сини соколові,
Межи вами заспівати.
Бо я не їхав з гуцульского краю
До вас, браття, до обіду,
Лиш заспіваю, за кілько сам знаю,-
Відспіваю та й поїду.
Їду, поїду, браття соколові,
Та де би ми добре бути…
А за сим словом бувайте здорові,
Прошу мене не забути».
ІЗ ЗБІРКИ «ПОЕЗІЇ…» (1862)
ДУМИ І СПІВАНКИ
Думи мої
Думи ж мої, думи руські, відки ви ся взєли?
Ци ви, може, в моїм раю квіточками цвили,
Ци ви, може, в моїм небі ангелом літали,
Що ви моє бідне серце досі колисали?
Так, як мати вороб’ятко вечором колише,
І над ним, і коло него хрестик божий пише,
Би уроки, би злі духи там не приступали,-
Так і моє бідне серце ви-сте колисали.
Ні родини, ні дружини,- бо сестричка вмерла,
Що тій бідній сиротині сльози часові втерла,-
Так пішов я в світ широкий за кавалком хліба.
Ах, не раз я мусив чути: «Ціба, хлопче, ціба!»
А хоть хто кавалок хліба часом дати рачив,
То аби ся надивити, як хлопчина плаче;
І ци можна дивувати тому тулачеві,
Що продався до жовнярства за три срібні леви? 2
Не дивуйте, люди добрі, доля так судила.
А як часом з черевика кров камінєм плила
І під буком
