Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Це ж треба було прожити разом вісім років, щоб усвідомити це. Коли двадцятилітньою виходила заміж за вдвічі старшого і красивого офіцера, то радше захоплювалася ним, ніж мала до нього почуття.

А потім це все почало випаровуватись, особливо в провінційних містечках, куди чоловіка кидали по службі. Віолетта народилась у Києві й звикла не те що до розкошів, а просто до комфортного життя. І коли зранку, як у Дрогославі, нема гарячої води, щоби прийняти душ, – це на початках видавалось їй катастрофою. Звичайно, людина до всього звикає, й катастрофа згодом може перейти до розряду побутових труднощів. Але Віолетта не хотіла звикати до провінційності, й якби хтось заглянув у її душу, то зрозумів би це.

А вона кожного дня з жахом спостерігала, як провінційність засмоктує її чоловіка. Він був з села на Житомирщині, навчався і потім служив у Києві, й важко було у цивілізованому чоловікові тоді вгледіти сільське минуле. Але провінційність людини не залежить від того, де ти народився, – в місті чи селі, яку освіту маєш — вищу чи клас і три коридори. Бувають такі столичні кадри, які є глибоко провінційними за своїм духом. А ось людина з глухого села, а мислить планетарно. Чоловік Віолетти був провінціалом до мізку кісток і вона аж нарешті це зрозуміла.

Кожний з них жив своїм життям. Він зранку до вечора на роботі. Часто приходив додому доволі п'яненьким, пояснюючи це виробничою необхідністю. Вона не вникала в його службові проблеми, та він би й не розповів їй нічого, хоча була переконана, що алкоголь не має нічого спільного з роботою.

Заради чоловіка Віолетта кинула університет на третьому курсі, коли він розлучився з першою дружиною. Вона свідомо прирекла себе на роль домогосподарки. Думала народити йому дітей, але з цього нічого не виходило, хоча вона не застерігалась.

Життя втрачало будь-який сенс для Віолетти. Мабуть, лише любов до книжок виправдовувала її існування на планеті Земля.

47

Віталік виринув нізвідки, аж Марині подих перехопило від несподіванки.

– Привіт, мала! Злякалась?

– Чого б це я мала лякатись?

Він стояв близько-близько від неї. Досить йому трохи нахилитись – і вона би поцілувала його.

– Виходь за мене заміж, – каже.

Марина завмерла.

– У мене ж двоє дітей, – відповідає спантеличено.

– Я знаю. Петрик і Павлик. Я їх усиновлю.

Каже ніби серйозно. Чи все-таки в очах смішинки?

Марина мовчить. Не знає що сказати.

– Довго думаєш, мала.

Віталік відступив від неї на крок. Навіть якби й хотіла, вже не дотягнеться до його губ.

– Доведеться іншу ощасливлювати!

Він уже йде від неї.

– Бувай, мала!

Ось що це було? Він серйозно чи насміявся з неї?

Весь день – на роботі, вдома і трохи вночі, коли чоловік уже спав, – Марина думає про це. Ну й Віталік! Озадачив.

Звісно, вона не думала йти від Андрія. Хто би взяв її з двома дітьми? Та й кохає ще чоловіка. "Ще" – ключове слово.

Ніколи не задумувалась до сьогоднішнього дня, чи може стати коханкою. Якби з Віталіком – хтозна. Але як це – спати з чоловіком і зустрічатися з іншим? Ні, це не її щастя.

А ще була ображена на Віталіка. "Доведеться іншу ощасливлювати". Та ощасливлюй собі на здоров'я! Хоч сто порцій!

Вирішила, що коли зустріне Віталіка, скаже, щоби більше не називав її малою.

Ще довго перекидається на ліжку, ніяк не може заснути.

48

Коли другу ніч поспіль їй наснився покійний чоловік, який кликав до себе, Іванна Степанівна наважилася по телефону розповісти про це доньці.

– Мамо, я не знаю що робити, – роздратовано сказала Марина. – Піди на могилу до тата, постав свічку в церкві. Що в таких випадках роблять? Може, тебе щось болить? Піди до лікаря.

Але ж Іванна Степанівна не просила в неї допомоги, а просто розповіла те, що наснилося.

Що знала, те й довідалась. Іванна Степанівна поклала слухавку.

Портрет чоловіка на стіні лякав її. Невидима сила з того світу притягувала до себе. Зняти чи що? Навіщо він кличе до себе?

Іванна Степанівна увімкнула телевізор. Але якби в неї запитали, яку передачу чи фільм вона дивилася, не змогла б сказати. Ніби в цей час знаходилась у паралельному світі, ні про що не думаючи.

Перед тим як лягати спати, все-таки наважилася й зняла зі стіни портрет покійного чоловіка. Поклала його на шафу. Відчула, що на душі стало легше.

Подумала, що було би добре, якби Петрик і Павлик жили тут, у неї. Ну, і Марина звичайно. А Андрій? Звісно, було би тісно у двокімнатній хрущовці. Сватам легше. У них три кімнати.

Цієї ночі Іванна Степанівна спала добре. Покійний чоловік нікуди її не кликав.

49

Через студентика, який перебував у зоні антитерористичної операції, справа доцента зайшла у глухий кут. Всі розуміли абсурдність ситуації. Є людина, яку упіймали на хабарі, але нема сенсу передавати матеріали до суду, бо відсутній головний герой дійства.

І ось коли все зависло у повітрі, доцент чомусь подумав, що найгірше вже позаду. Він підняв голову і вже не сутулився, коли йшов університетськими коридорами. Тепер спокійно міг дивитися в очі студентам. Багато з них знову почали вітатися, хоча раніше, коли тривало слідство й доцент міг загриміти, ніби й не помічали його. Він не злопам'ятний, нехай знають його добре серце, і на їхніх екзаменаційних оцінках це ніяк не позначиться.

Студентка п'ятого курсу, з якою він декілька разів кохався, зателефонувала йому, сказала, що скучила, і запропонувала зустрітися, хоча декілька місяців перед цим, коли йому було особливо сутужно, не подавала ознак життя.

Дружина змінила тон у розмовах з ним, усвідомивши, що з цією людиною їй доведеться жити ще довго й нудно.

50

Батько Едіка Скворцова помер, коли малому було тринадцять років. Лікарі не зуміли врятувати від алкогольного отруєння. Мама теж пила. Не соромилась, приводила додому чужих чоловіків. Спочатку пила з ними, а потім займалася сексом, вигнавши молодшу доньку до кімнати Едіка.

Коли Скворцову-молодшому вже було років п'ятнадцять, він побив чергового маминого кавалера. Жінка злякано дивилася на сина, думаючи, що і їй зараз дістанеться. Молодша сестра Едіка була захоплена братом ще змалку і у всьому хотіла походити на нього. А тепер він ще більше виріс в її очах. Більше чужих чоловіків у їхній квартирі не було.

На шістнадцятиріччя Едіка його однокласник зґвалтував молодшу Скворцову прямо в їхній квартирі. Малій було неповних чотирнадцять. Едік набухався і спав. Мама пішла до сусідів, аби не заважати молоді. Всі вже майже розійшлись, й однокласник скористався ситуацією.

Сестра вилізла на дах їхньої багатоповерхівки і кинулась вниз. Про зґвалтування ніхто не знав. Казали, ніби мала напилась і щось в неї клацнуло в голові.

Через декілька місяців Едік якимось чином дізнався, що однокласник зґвалтував його сестру, і саме це стало причиною її самогубства. Але мститися вже було нікому. Батьки хлопчини, які довідалися про це раніше, наперед вирахували ситуацію і виїхали із Донецька. Причому зробили так, що не вдалося встановити, куди саме.

Мама Едіка не просихала, аж поки не опинилась у психіатричній лікарні. Їй почали ввижатись ангели, які воюють з демонами й інакшопланетянами. Лікар сказав Едіку, що це безнадійний випадок. Мабуть, доведеться його мамі до кінця своїх днів перебувати у цьому закладі.

Якщо сказати, що Едік зрадів, залишившись без мами, – значить, нічого не сказати. Він ненавидів її. І навіть смерть сестри, яку любив, теж звалив на неї. Зовнішньо по ньому нічого не було видно. Відчув себе вільним, коли залишився сам у двокімнатній квартирі. Знайшлися й дівчатка, які раніше не звертали на нього жодної уваги. Він користувався їхніми сексуальними послугами, а потім нахабно виганяв, щоби не претендували на квартиру.

Приходили якісь поважні люди з міської ради. Едік розумів, що під різними приводами хочуть відібрати у нього квартиру. Не знав, як має цьому протистояти. Але настав 2014-ий рік. Росія була в Криму. Потім відбулися події в Донецьку і Луганську, які теж хотіли до Росії. Квартирне питання для поважних людей з міської ради відпало саме по собі, й Едіка з його квартирою залишили в спокої.

51

Варвара першою помітила вагітність Єршової, хоча та до останнього приховувала.

– Хто? – запитала, показуючи на живіт.

– Чоловік, – відповіла Єршова. У неї в очах з'явилися сльози.

Варвара обійняла її.

– Нічого, якось воно буде, – сказала, хоча й знала, що нічого доброго з цього не вийде.

– Він мене здав.

Єршова була спокійною. Вона вже перехворіла цим. Здавалося, все давно в минулому. Лише спогади затверділи в душі у вигляді маленького гострого камінчика. І рана постійно кровоточила, нагадуючи, що щастя – це не колись, а сьогодні або завтра.

Єршова розповіла, що того вечора вони кохались з чоловіком, а потім дивилися телевізор. Коли закінчився фільм, почалися новини. Єршова сказала, щоби чоловік вимкнув телевізор, але той хотів додивитися.

Мало не в кожному телевізійному сюжеті говорили про Путіна. Це дратувало Єршову, і вона не витримала:

– Як ти можеш дивитися на цю морду?

Вона не відразу зрозуміла, що трапилося. Чоловік вимкнув телевізор і сів на ліжко. Сидів довго. Єршова запитала, чому він не лягає спати.

– Путін – не морда, – нарешті відповів чоловік. – Це – наш президент.

Він особливо підкреслив останнє слово.

– Президент, президент, – примирливо сказала вона. – Хто ж іще? Ніхто й не сумнівається! Лягай вже.

Вже на ранок забула про це, а увечері чоловік завалився п'янезний додому. Ще ніколи вона таким його не бачила. Він довго вовтузився, вкладався спати, щось бурмотів собі під ніс, а потім розплакався.

Це були п'яні сльози, але все одно Єршова втішала його, не розуміючи, що трапилось, аж поки чоловік не зізнався, що здав її ефесбешникам за слова "Путін – морда".

Варвара дивилася на Єршову широко розплющеними очима.

52

... Путін за великим круглим столом. Це ще більше підкреслювало його малий зріст. Навколо нього возсідали незнайомі люди, нависаючи над Путіним. Але все одно відчувалося, що головний тут – він.

– Я вирішив піти, – сказав Путін.

Він відчинив невеличкий чемоданчик, який лежав перед ним. Всі побачили велику червону кнопку посередині.

– Але разом зі мною мають піти Росія і весь світ.

Путін поклав вказівний палець на червону кнопку.

Всі застигли, не сміючи йому заперечити, але водночас розуміючи, що коли він натисне на червону кнопку, все назавжди для них закінчиться...

Віталіна прокинулася.