Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Ще не відразу зрозуміла, що ця маячня їй приснилася. Подивилася на мобілку. Третя ночі.

За стіною сварилися тато з мамою. Не мають що робити?

Встала з ліжка і пішла до них, аби заспокоїти. Застигла на порозі, коли почула мамині слова:

– Бісись – не бісись, а Віталіна не твоя донька.

Батьки враз замовкли. Думала, що через неї. Але просто суперечка закінчилася. Віталіна стояла довго, боячись поворухнутись. Коли їй здалося, що батьки сплять, пішла до себе.

Чомусь ця звістка не вразила її. Тато – не її тато, а її батько – хтось інший? Що за фігня?

Прийшов до голови Путін з червоною кнопкою.

Віталіна подумала, що добре, якби її татом був Андрій Чернюк. А що, міг би! Старший від неї на сімнадцять років.

З цією думкою, усміхаючись, заснула.

53

Він сидить у якомусь довбаному підвалі й згадує те, що було десять місяців тому...

… Ричард Блейк, шостий аналітик Центру стратегічних досліджень, відчував себе пупом Землі. Аякже, саме він сьогодні був одним із головних творців історії. Його не цікавило, хто був у центрі подій учора чи буде завтра. Пальма першості нині належала йому. Колись у підручниках історії напишуть, що саме він, Ричард Блейк, написавши ще 13 вересня 2013 року записку під номером SB-143/298-KR, передбачив початок кінця Володимира Путіна.

Ну, звичайно, це було Боже провидіння. Ще звечора він не знав, що прокинеться вночі й до ранку писатиме. Думки й слова були на кінчику кулькової ручки. Хтось невидимий водив його рукою, змушуючи писати й забувати про сон.

Цю ручку йому на день народження подарувала Вікторія Юджин. Вона знала його пристрасть до ручок і час від часу балувала ними. Ось і скажіть, що нема вищої сили над нами. Він тоді всерйоз сказав, що цією ручкою напише документ, який згодом дослідники назвуть одним із найважливіших в історії. Звісно, Вікторія Юджин сміялась, і Ричард Блейк заразився її щирістю. Здавалось, їм розірве щелепи, а в животі тріснуть кишки. Він прощав коханці наївність і недалекість, адже звідки їй знати, що перед нею – один із найвидатніших аналітиків сьогодення.

Шосте число не повинно було вводити в оману. Ха, їх, аналітиків, у відділі було чимало, і те, що він увійшов до першої десятки, було великою особистою заслугою Ричарда Блейка. При цьому він особисто знав, що стоїть на порядок вище п'ятого і навіть четвертого аналітика Центру стратегічних досліджень. Десь у глибині душі він підозрював, що й з першою трійкою аналітиків може позмагатись у складанні прогнозів на майбутнє. Він не знав цих людей, вони були засекречені. Ричард Блейк міг щодня бачити їх у цьому сірому невиразному приміщенні, в якому розміщувався Центр стратегічних досліджень, сидіти за одним столом під час обіду. Спочатку його дратувало, що він їх не знає, а вони володіють достовірною інформацією про шостого аналітика. Компенсацією для його самолюбства було те, що він знав своїх колег від сьомого по сотий номер, але вже від сьомого і далі ніхто не знав, що він саме шостий аналітик.

У записці, яка мала стати набутком історії, головним було виокремити основну тезу, а вже потім танцювати навколо неї, доводячи, як теорему. Ричард Блейк міг би сказати в наступних інтерв'ю, що ця теза йому наснилась, але це було би неправдою. Насправді його вночі розбудив кіт Смоллі, який зіскочив з ніг свого господаря і почав гасати кімнатою. Звісно, білий котяра з різнокольоровими очима турецької породи ван рахувався з Ричардом Блейком, але явно не дооцінював його як шостого аналітика Центру стратегічних досліджень.

За великим рахунком, саме Смоллі мав би претендувати на пальму першості в цій справі, бо якби він не розбудив господаря, той спав би до ранку, а нічне осяяння не вивело би його на геніальну формулу. Але ж хто зробить кота головним? Ще можуть визнати його не більше, ніж приводом, але не причиною з'яви цієї геніальної формули.

Так само не може претендувати на пальму першості Вікторія Юджин, хоча й подарувала йому ручку, якою він написав свою геніальну записку. І Смоллі, й ручка Вікторії Юджин – це все похідне, яке має лише опосередкований стосунок до того, що цієї ночі сотворив Ричард Блейк.

Втім, нічна ейфорія швидко вивітрилась, і Ричард Блейк уже жалкував, що так поспішно відправив записку електронною поштою на адресу Головного аналітика Центру стратегічних досліджень. Цього чоловіка він не знав і лише користувався його електронною поштою, коли треба було надіслати повідомлення чи свої розрахунки й прогнози з того чи іншого приводу. Тепер Ричард Блейк уявляв, як той кривиться, читаючи його записку. Шостому аналітикові навіть здалося, що вже сьогодні його понизять до якогось там п'ятнадцятого чи навіть сто першого аналітика, зважаючи на абсурдність тверджень, які він висловив у своїй записці. Блейк не знав, чи таке взагалі траплялося в їхньому Центрі стратегічних досліджень, але можна було припустити будь-що. Він фізично відчув, як гидко посміхається йому сьомий аналітик – ця дурепа Ріта Файвгофен, яку він щодня бачить, коли дізнається, що зайняла його місце. Нині вона ще не знає, що він шостий аналітик, але ж він знає, що вона сьомий.

Блейк навіть здригається, ніби хтось облив його відром холодної води. Він докладає максимум зусиль, щоби взяти себе в руки, і зрештою це йому вдається. Його записка, думає він, можливо, й не така геніальна, і хтось сьогодні на планеті Земля зробив більш геніальне відкриття, але все ж написане ним має право на існування. Рано чи пізно це зрозуміють усі аналітики світу, по який бік барикад вони б не стояли, і він не винен, що ця проста, а, значить, геніальна ідея прийшла до нього першою. Полягала вона в тому, що Путін навряд чи змириться з тим, що Україна прагне до Європейського союзу, й буде робити все можливе й неможливе, аби завадити цьому поступу. Український президент Янукович занадто слабка фігура, аби втілити в життя плани Путіна. Крім того, він і його так звана Сім'я мали свої меркантильні плани, аби вповні усвідомити, що ж насправді хоче Путін. У них не було бажання стати розмінною монетою в його руках. З іншого боку, Янукович усвідомлював, що довго випробовувати терпіння Путіна не можна, тому в кінцевому результаті він усе-таки піде тим шляхом, який йому вкажуть. Але тут вступає в дію Його Величність Народ. Ричард Блейк написав у своїй записці, що, швидше за все, можуть повторитися події Помаранчевої Революції, але вже на вищому рівні. І саме це стане початком кінця Путіна, причому мова не йтиме про десятиліття, а про якісь декілька років. Саме Україна здатна зламати хребет Путіну, що призведе до розпаду Росії як федерації.

Далі в записці йшла необхідна деталізація усіх цих процесів, і Ричард Блейк уже пишався собою, бо виходила доволі чітка формула, і з точки зору науки ніхто не міг висловити йому серйозних зауважень, хіба би був упереджено налаштований до нього.

Шостий аналітик відчув, що хоче саме зараз фізичної близькості з Вікторією Юджин. Зазвичай вона сама нав'язувалась йому, була наполегливою і незалежно від того, в якому стані він був, завжди домагалася свого, аби потім з гордо піднятою головою йти геть. Ричард не міг нічого з собою вдіяти. Йому хотілося хоч раз узяти гору над Вікторією, аби він став ініціатором бодай одного інтимного стосунку. Але Юджин завжди випереджала Блейка, ніби зчитувала з його мозку інформацію, коли він може захопити ініціативу в свої руки. Вікторія бодай на долю секунди випереджала його в любовних іграх, а він нічого не міг вдіяти, аби протистояти їй, та й, чесно кажучи, не хотів цього.

Зараз шостий аналітик мріяв про те, аби Вікторія якимось дивом опинилась в його кімнаті й віддалась йому без зайвих слів, просто мовчки оцінивши його геніальність. Він розумів, що цього ніколи не буде, бо пані Юджин не слід знати, чим насправді займається пан Блейк. Для неї він дрібний клерк хоча й у солідній компанії, а тому увірувати в його стратегічно-аналітичну геніальність міг лише божевільний. Були моменти, коли Ричардові хотілося розкритися Вікторії, розповісти всю правду про себе. Але він розумів, що це може коштувати йому втрати посади в Центрі стратегічних досліджень, а через це він назавжди може розлучитися з коханою.

Коханою? Він, здається, аж тепер втямив, що кохає цю жінку і не може без неї жити. Він лягає і прокидається з думкою про неї. Мабуть, двадцять чотири години на добу, навіть у сні, думає про Вікторію Юджин. Ричард доволі стриманий чоловік, і на його обличчі цього всього не прочитаєш, але ж він знає, що все відбувається саме так...

... Десь поруч лунають крики людини, яку піддають тортурам. Ричард Блейк здригається. Йому вже не до спогадів.

54

Володимирові Володимировичу якось наснилося, що американці завдали ракетно-ядерного удару по Кремлю. Ніби він ховається в бомбосховищі, але ніщо вже не може врятувати йому життя, а багатотонні перекриття падають йому на голову, плющать на атоми його малесеньке тільце.

Звичайно, він нікому тоді не розказав про свій сон. Та й кому мав розповідати, якщо навколо шакали, а не люди, ладні розтерзати його будь-якої миті? Після цього сну, який видався йому символічним, він уже боявся ночувати в Кремлі чи на своїх багаточисельних дачах навколо Москви. Охорона збилася з ніг, вишукуючи йому щоночі новий нічліг, дбаючи насамперед про безпеку патрона. Звісно, багато хто не поділяв його побоювань, але вони не бачили його снів. Він важко засинав на кожному новому місці, а коли все-таки змучувався боротися сам з собою, йому снилися жахіття. Як правило, сон тривав усього декілька хвилин, але здавалося, що йому нема ні кінця, ні краю, ніби хтось невідомий поселився в його черепній коробці, аби постійно страшити. Вдень жахіття зникали, і він знову відчував себе всесильним, єдиним всесильним чоловіком на планеті Земля. З жахом очікував приходу кожної нової ночі й розумів, що треба буде спати, але як тільки заплющить очі, знову присниться якийсь жах, від якого не зможе оговтатись аж до світанку. Вдень теж не випадало поспати, хоча декілька хвилин він собі все-таки дозволяв. Відкинувшись на кріслі, міг заснути коротко і тривожно, але ці сни не йшли в жодне порівняння з нічними кошмарами. Денні сни були забарвлені в колір хмар і неба, йому здавалося, що він летить у повітрі, йому легко і незвично, чого в реальному житті ніколи не відчував.