т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

З вікон (після співу):

- Драстє, баришня, драстє!

- Баришня, драстє! З тим днем, що сьогодня!..

Маруся. Драстуйте, драстуйте! Дякую... Я вам табачку принесла. (Піднімає й показує пакунок.) На ваші камери.

З вікон:

- Спасіба, баришня!

- Покорнєйше благодарим.

- От баришня, так баришня!

2-е вікно. Баришня, подойдіть ближче, нам не видно вас. А то, їй-богу, спать не буду, єжелі не повидю вас. Ближче, ближчє... До воріт. От так. Драстє вам! Как драгоцєнное здоров’ячко ваше? На свіданіца прийшли? Сьогодня для політіки, баришня, нєту,- сьогодня для нас, фартових...

Маруся. Я знаю. Мені треба побачить жениха.

2-е вікно. А ви позовіть помошника, баришня. Он пустить.

3-є вікно. Не пустить. Не полагається.

2-е вікно. Пустить! Ви тільки попросіть його любезно, так от, шоб я слободи не імєл, как пустить.

3-є вікно. Не пустить, сучій нос.

Пані в траурі (підходячи). Ви хотите на свидание? Не пускают. У меня здесь сын. Вы к жениху. Не пускают. Разрешение, говорят... Грубые такие... Приехала, думала, хоть увижу. Вы подумайте, это столько расходов. Пока это разрешение...

2-е вікно. Вєрно, баришня: зовіть помошника, пустить!

Вартовий. Ну, довольно там! Одойдіть, баришня, не полагається в разговори з арештантами распространяться...

Маруся. Та я ж трошечки, землячок... Я раз-у-раз балакаю з ними... Вони од цього не повтікають.

3-є вікно. Он думаєть, шо йому тут не прийдьоться сидіть. Попадьош і ти, брат...

Вартовий. Ну, попаду чи нєт, а ти як попав, то сиди там... Одойдіть, баришня.

Маруся. Куди ж я одійду? Ех, ви - неласковий!

Вартовий (з ніяковістю). Так нам же приказано, баришня! Якби ето од міня, так хоч до утра розговарюйте сібє...

Маруся. Вам нічого не буде, а я скажу, що ви запрещали, а я не слухалась. Мене за це посадять сюди, а ви будете сторожить мене. Добре? А тепер ідіть собі, погуляйте.

Вартовий. Ех, їй-богу!

2-е вікно. Вєрно, земляк. Іди, братуха, погуляй і не обижай нашої баришні...

Вартовий. Я не обижаю, тільки ж как не полагається, так я ж не могу...

3-є вікно. Пойді, пойді, мілий челаек, погуляй, їй-богу!

Вартовий, чухаючись і озираючись на ворота, одходить.

Маруся (швидко вгору до вікон). Слухайте сюди!

2-е вікно (так же). Слухаєм.

Маруся. Передайте на політічеський корпус в чотирнадцяту камеру першого коридору... Чуєте?

2-е вікно. Чуємо, чуємо...

Леонид, що задумливо, хмуро ходив окремо, як тільки зачув таємну розмову Марусі з вікнами, швидко підходить до неї й щось шепоче, докірливо хитаючи головою й показуючи очима на публіку.

Маруся (винувато хитає головою. Потім до вікон). Я потім скажу... Добре? Я зараз покличу помошника. Часовой!.. Земляк!.. Подзвоніть помошника.

Вартовий. Всьо рамно, баришня, не пустять, тут уже он вони просилися... Я позвонить можу, только щоб на меня помошник не сердився. (Звонить.)

Маруся. Не бійтеся, я скажу, що я попрохала вас.

Підходять пані в траурі з дочкою і дві панночки.

Одна з панночок. Вы все таки думаете добиваться свидания?

Маруся. Конечно. Я ничем не рискую.

Друга панночка. Не дадут, нужно разрешение. Мы белье хотели передать и то не хотят. В пятницу.

Маруся. Я знаю.

2-е вікно. Нашій баришні без разрішенія дадуть. Не внивайте, баришня!

Маруся (з ласкавою посмішкою). Спасибі, я не вниваю.

Виходить Помічник. Зобачивши його, пані в траурі зараз же поспішно виступає наперед і хоче щось сказати.

Помічник (обурено). Вы опять? Но это же невыносимо, наконец! Двадцать третий раз я вам говорю, что не могу. Не могу, понимаете вы это или нет?! Человеческим языком говорю вам. Это же...

Пані в траурі. Позвольте, я вам ничего еще не сказала.

Помічник. Но я вижу, что скажете!

Маруся. Простите, господин Зелинский, это я вас просила. На одну минутку...

Помічник (озирнувшись до неї, зараз проясняється). Ах, это вы... Я к вашим услугам! Чем могу служить?

Маруся. Видите ли... Я, право, не знаю. У моего жениха... Вы его знаете?

Помічник. О, помилуйте, еще бы!

Маруся. У него опасно заболела мать...

Помічник. Ах, скажите... Как печально!

Маруся. Да... Но положение ее ухудшается еще тем, что сын ничего не знает об этом... Сознание этого отнимает у нее последние силы... Положение просто ужасное!..

Помічник. Да, да, я вас понимаю... Но чем я могу.

Маруся. Видите ли, я хотела вас просить, нельзя ли мне хоть на две минуты свидания с ним?

Помічник (безпомічно розводячи руками). К великому моему огорчению - не могу, никак этого не могу... Вот эта дама и девицы просили уже... С удовольствием сделал бы это для вас, но, право не могу. В пятницу...

Маруся. Ах, в пятницу уже поздно будет... Она хочет, чтоб ему было известно, что у нее в четверг консилиум будет... (З щирою розпукою.) Но что же я, господи, должна делать теперь?! Ведь вы поймите, что я никак не могу так возвратиться. Я обязана передать ему! Во что бы то ни стало! Господи! Что же мне делать?