т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Повертається і хутко, з високо піднятою головою, спішить по дорозі.

З вікон. Баришня! Куди ж ви? Баришня!

Маруся (зупиняючись). Прощайте! Прощайте!

З вікон. До свіданія! Приходьте скорєй! До свіданія!

Маруся. Прийду! Прощайте!

З вікон. Та как же ви без марша домой? Хлопці! Гей! Марш баришні!

Маруся. Дякую, дякую! Я дуже спішу!

З вікон. А ми вам в ногу! Раз-два! Начинай!

Співають: «Гей, не дивуйте!» швидким темпом.

Маруся хитає головою, озирається до Леонида, робить йому привітний знак рукою і з надхненним виглядом зника по дорозі. Леонид помалу, задумливо-понуро протираючи пенсне, іде за нею.

З вікон спів.

ЗАВІСА.

Трохимова кімната, ліжко, стіл, умивальник, на гвіздках одежа. Шпалери й мебель поганеньких меблірованих кімнат.

Трохим сам. Ходить по хаті і, держачи в руках книжку, завзято-злісно повторяє:

- La vache - корова, la vache - корова, lièvre - заяц, le lièvre - заяц... (Зупиняється, дивиться непорушно в одну точку; стріпується.) La vache - заяц, la vache - заяц... Тю, чорт! La vache - корова, la vache - корова... (Читає.) Корова и заяц паслись на лугу. Ідіоти!.. La vache et... et... Щоб тебе чортяка взяла (зазирає в книжку) lièvre, lièvre, lièvre!

Стук у двері.

Трохим. Ввійдіть! Le lièvre - заяц, la vache - корова, la vache - корова.

Цін. Марк. (входячи, швидко, нервово.) Ну, слава богу, застав. Де ви пропадали цілі сутки? Ви знайшли мою записку?

Трохим (похмуро). Знайшов. La lièvre - корова, le lièvre - корова...

Цін. Марк. (здивовано.) Що ви?

Трохим. Нічого. (Читає.) «Корова и заяц паслись на лугу»...

Цін. Марк. Та що таке? Яка корова? Що ви робите?

Трохим. Учусь. Le lièvre - корова... чи той... la vache - корова, lièvre... Я вашу записку застав... Але якщо ви по тому самому ділу, то прошу мені не перешкоджать. Я їду за кордон і вчу французьку мову. Можете судить мене, виключать, все, що хочете... La vache - корова, la vache - корова.

Цін. Марк. Ні, в цій організації просто божевільні якісь! Божевільний дом ви, любчики, чорт би вас усіх узяв! Він мову вчить! Ну!? Та знаєте, що ви наробили своїм ідіотизмом?

Трохим. Прошу не лаятись. І не мішать мені, я нічого знать не хочу! La vache - заяц... la vache - заяц...

Цін. Марк. Ні, це щось у всякому разі оригінальне. Побий мене сила божа, коли це хоч не оригінально. За розумність не одповідаю, але оригінально... (Рішуче.) Ви знаєте, що наробила ваша Маруся?

Трохим. Не знаю! (Скажено.) І знать не хочу! Чуєте ви чи ні? Що вам треба тут з вашою Марусею? Ніяких Марусь я не знаю, щоб їх чор-рт побрав! Ну, що вона зробила? Що? Ну, говоріть! Говоріть!

Цін. Марк. Ну, з вами багато не наговориш...

Трохим (благаюче). Слухайте, Цінність Маркович, ви - хороший чоловік, я вас молю: дайте мені спокій хоч на тиждень! Присягаюсь вам, що я за себе не одповідаю,- от візьму оцю лямпу й запустю вам у голову! Ради бога, пожалійте ви мене!

Цін. Марк. Ну, це вже... Це вже... Вибачайте, я всяких людей бачив, а таких мені перший раз... (Рішуче.) Слухайте сюди, дика людина ви. Слухайте: ви погубили Марусю. Чуєте? Маруся пропала. Нема Марусі.

Трохим мовчки вражено дивиться на нього.

Цін. Марк. Ага! Ви погубили її.

Трохим. Що ви мелете? Що таке?

Цін. Марк. Таке, що попрощайтесь з своєю Марусею, нема її. Годі. Нема. Чорт би вас всіх узяв... Чого дивитесь так?

Трохим (тихо). Я не розумію, що ви кажете.

Цін. Марк. (злісно посміхнувшись.) Ну, зараз зрозумієте. Ми у вас призначили останню збірку. Вони зараз ідуть сюди... Ходить. Ах, ти біда моя! Я перший раз в своєму житті натрапляю на таку історію. Я перший раз розтерявся. Їй-богу! Я всю ніч не спав. Накажи мене бог. Я не міг спати. Абсолютно не міг. А тут ще виявилось, що вартового черга не в четвер, а в середу, завтра, значить. Прийшлось знов бігти до тюрми. І вас ще чортяка занесла кудись, думали, що арештували вже десь на вулиці. Прямо пекло. Леонид дурня строїть. Обоє, як божевільні якісь, обнімаються, цілуються, плачуть, очі блищать... Якесь пекло!

Трохим. Та скажіть же, що таке, я нічорта не розумію. Що сталось? Хто обнімається?

Цін. Марк. Зараз узнаєте... Почекайте. Будете мать ще приємність... Чорт би вас всіх узяв!..

Стук у двері.

Трохим напружено дивиться на двері.

Цін. Марк. Ввійдіть!

Входять Оксана й Михайло.

Трохим глибоко зідхає.

Цін. Марк. А, це ви? А ті йдуть?

Оксана (з чудною посмішкою, в якій помітно і мстиву радість, і досаду). Ідуть... Позаду.

Цін. Марк. Так... Ну, Трохиме, підіть скажіть вашому Махтею, хай посторожить на вулиці, поки буде збірка. Живо! (Трохим помалу виходить.) А ви, Михайло, що скажете? Ви яким способом сюди?

Михайло. Та я, бачите... Мені вас треба було. Так я до товаришки Оксани... (Мнеться.)

Цін. Марк.