т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Маруся (скидаючи брилик). Я, право... мені... так...

Цін. Марк. Їй-богу, вони не погано придумали! Накажи мене бог, остроумно!

Михайло (надіваючи вінок на голову Марусі). От... (Одступаючи назад з радістю). Це наш гурток придумав! (Швидко озираючись до маси). Урра!!

Маса (з захопленням). Урра!!

Цін. Марк. Їй-богу. Урра!

Маруся (радісно сконфужена). Я, їй-богу, не знаю...

Леонид (до неї). Ну? Я вам не казав?

Трохим з німим і хмурим захватом дивиться на неї.

Михайло (робить знак робітникам. Всі затихають і, чекаючи, дивляться на нього). Ш-ш! (Змахує рукою, як хормайстер.) Раз-два!

Хор співає.

Слава!

Слава нашій Марусеньці!

Слава!

Слава нашій Марусеньці,

Доні України,

Слава нашій товаришці!

Цін. Марк. (з захопленням). Браво! Їй-богу, браво! (Сам співає і притоптує ногою). Вашу руку, товариш-оратор! Слава! (Бере Марусю під руку й веде вліво крізь масу, співаючи).

Маруся, ясно озираючись на Леонида, радісно посміхається. Трохим ревниво слідкує за ними й теж помалу посувається за всіма.

Хор, співаючи, вертається в лісок.

ЗАВІСА.

Тюрма. Задня стіна сцени уявляє надвірню двохповерхову стіну тюремного будинку з низькими, широкими ворітьми в ній. Стіна будинку займає половину задньої стіни сцени. На другій половині видно високий тюремний мур, за яким видніються інші будинки тюрми. Права стіна сцени уявляє також стіну тюрми, загнуту глаголем. В ній на два поверхи вікна з гратами. В нижнім поверсі, видно, ніхто не живе, бо вікна забиті дошками з середини, а на верхнім - вікна одчинені, й за гратами видно людські обличчя. Над ворітьми також два загратованих вікна й також обличчя арештованих. Ворота с фірткою в одній половині; фіртка з вовчком. Біля воріт будка вартового. Під правою стіною врівень з вікнами першого поверху зроблена лава.

На лаві сидять, чекаючи побачення, міщани, селяни і т. і. публіка. Пози ріжні: задумливі, понурі, нудьгуючі. Оддалік від усіх стоїть дама в траурі з дочкою. Недалеко від неї дві панночки з пакунками в руках. Під вікнами стоїть Явдоха, жвава молодиця з хитрими, веселими очима.

В 5-м вікні (рахуючи зліва направо) видно звішену надвір руку й чути пісню:

Отця я зарєзав,

Мать свою убив,

Старшую сестрицю

З ружжа я застрілив.

Погіб я бідняжка,

Погіб я навсігда,-

А год за годами

Проходять літа.

2-е вікно (над ворітьми). Ну, а Мося де? Явдохо!

Явдоха. Що?

2-е вікно. Де Мося?

Явдоха. Еге! Мося... Цинтує в Умані!

2-е вікно. Та бре? За що?

Явдоха. Застукали...

2-е вікно. Жовті?

Явдоха. Атож.

2-е вікно. Жаль. Багато?

Вартовий (високий, хмурий, лице стомлене, сіре). Довольно разговарювать. Одойді, молодиця...

Явдоха. От уже й «одойді». І поговорить з земляками не можна.

3-є вікно. А ти, молодице, йди до нас, тут лучче поговоримо.

З вікон регіт.

4-е вікно. Е, ця не піде, вона - не проста; у Сквирі по наймах служила.

Явдоха. А ти мовчи там!

2-е вікно. Третя камера!

3-є вікно. Што такоє?

2-е вікно. До Чмиха його шмара прийдьоть сьогодні?

3-є вікно. Прийдьоть.

2-е вікно. Скажи, щоб новиї стірки принесла.

3-є вікно. Харашо.

Вартовий. Говорю, довольно разговарювать. Слиш! А то січас визову помошника.

2-е вікно. Мовчи, масалка! Мовчи та диш. Я плював на тібє й на твого помішника разом з твоєю бабушкою. Чув?

Вартовий. Смотри, щоб на себе часом не плюнув у карцурі...

2-е вікно. Та невже? От рушив розумом, як здохле теля хвостом. Придумав!

Вартовий. Говорю, замовкни там!

1-е вікно (меланхолійний, поважний бас). Земляк!.. А слиш, земляк!.. Мовчи, брат... Їй-богу, мовчи, подумають хоч, що ти розумний.

Сміх. Публіка шепочеться й поглядає на вікна. Вартовий хоче щось сказати, але одчиняється фіртка і звідти відходять троє жінок і один чоловік. За ними висувається голова дозорця й викликає:

- Галасєнко Марія, Антіп і Софія Скряги, Євдокія Голка. На свіданіє!

З лави й з купи вихоплюються викликані (між ними Явдоха) і спішать до воріт. За ними сунуть і інші. Товпляться у фіртку.

Пані в траурі з дочкою теж підходять туди:

Викрики:

- «Ой, не давіть!» - «Та вспієте» - «А мені нема, господин надзиратель?» - «Подождьош!»

З вікон: Скорєй, бабо, скорєй, а то не пустять!

Викрики:

- Тю-тю-тю!

- Куди голка, туди й нитка...

Вартовий. Перестань там кричать! А то я, брат, як крикну, так тобі заціпить.

3-є вікно. Та ну? Васька, слихав?

2-е вікно. Слихав, та так спужався, що аж ноги мені вивернуло п’ятками назад.

Сміх у вікнах і серед публіки.

Вартовий рішуче прямує до дзвінка біля воріт.

З вікон:

- Тю-у! Тю-у!

- Вернись, куме, шило з-заду!

Вартовий дзвонить. І потім схвильовано, хмуро ходить під стіною.

З вікон свист і крики:

- Тю-у, тю-у!

- Потягни мертвого татарина за ніс, гад ти смердючий!

- Ах ти