т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Всі твори автора ⟹ Винниченко В. К.
Винниченко В.К.
ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ
Том 11
ЧУЖІ ЛЮДИ
П’єса на п’ять розділів
ДІЄВІ ОСОБИ:
Заробітчани:
Дядько Самійло - селянин з Поділля
Ганя, Теклюся - його доньки
Хрін
Тимошка
Панас
Тетяна
Ганна
Мотря
Гурт робітників
Босяки:
Дядько Палькарась
Семен
Чиркин
Душа
Краля
Квасник
Корчунов - управляющий з економії.
Серафима - його дочка.
Довбань - прикажчик.
Пригінчий
Хлопці й дівчата в економії, а серед них:
Савка
Сидір.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ.
Робітничий «пункт»,- широкий пляц на горі. Просто видно внизу велику річку, луги, гаї й вершечки сільських церков. Права стіна - дерев’яна будівля. Одна половина її, що ближче до глядачів, має стіну, а друга тільки покрівлю. В стіні двері, над дверима прибита табличка з написом «фельдшер».
Біля дверей фершальської лежать коло клунків Ганя, дядько Самійло, Теклюся.
Д. Самійло - низенький, сивенький; широкий, плескуватий ніс, маленькі очі, кошлатенька борідка. В лиці хитрість і влесливість загнаної долею людини. Лагодить постоли. Ганя смуглява, дуже гарненька молоденька дівчина. Носить білу хусточку, чорну спідницю і чорну дзвіночком кохточку. В чорних черевичках на босу ногу. Вишиває.
Зліва група з Душі, дядька Палькарася.
Біля них дві постаті сплять. Трохи далі гурт робітників. Лежать усі в різних позах.
Між ними Тимошка, білявий, жвавий парубчак. Тетяна - гострориса дівчина. Всі одягнені убого, брудно, майже всі босі. Лиця засмажені, чорні.
Гурт співає не дуже голосно.
Ганя часто озирається, ніби когось виглядаючи. Помалу встає, потягається і складає шитво.
Дядько Самійло (зиркаючи на неї). Засиділась.
Ганя. Ая. Піду трохи... Ви тут за Теклюсьою дивіться...
Д. Самійло. За Теклюсьою нема чого дивиться. Чого за нею дивиться? Ая... За кимсь другим аби сі дивив, як слід... За ким другим. Ая.
Ганя. Ай, тату! Вже почали...
Д. Самійло. То й кінчу, як почав... Хе-хе-хе. Як почав, то й кінчу... Що ж маю робити? Кінчу. Ая.
Ганя. А! Не люблю я вже того. Чи я прив’язана отут. Піду, трохи ноги розімну та й уже. Нікуди ж не втечу.
Д. Самійло. Та ні, ні, не втечеш... Тільки чого б його йти, як і сюди можуть прийти.
Ганя. Хто?
Д. Самійло. Та той, що бублики продає... Ти ж бубличків хочеш купити?
Ганя (пильно дивиться на його нахилену голову). Ет! (Іде.)
Тимошка (дивлячись на Ганю). От біда, хлопці! І де це той Семен чортів подівся, я вже з ним давно хочу по румочке випить, та забіг анахема. Душо! Ти часом не бачила, куди він пішов? Га?.. Чуєш, Душо? От бідна дівка, заклало їй на сьогодні. Слиш, любезная моя? Може б ти пошукала його?
Душа. І без мене знайдуть, не гавкай. (Дивиться на Ганю).
Тимошка. А тобі й байдуже? Чи ти так зуби заціпила, що й не крикнеш?
Тетяна. Не чіпай, Тимохо, бо очима спалить, ач як дивиться.
Душа. А ти мовчи там, зараза!
Серед робітників шепіт і потім регіт. Всі дивляться на Ганю. Вона швидко зиркає на них, потуплюється і рвучко зникає направо.
Тимошка. От так карусель! Ха-ха-ха! А бачили, як зиркнула? От тепер буде жаліться свому босяку. Ха-ха-ха! Слиш, Душка, твоє діло, говорять, совсьом каюк? Га? Що ж ти так плохо? Не нада поддаваться! А ще босявка називаєшся!
Душа. Я хоч босявка та чорнявка, а ти білий, як гнида. А будеш приставати, буде морда бита.
Тимошка. Ге? Та невже? Ой, страшно!
Душа. От тода й засмієшся на кутні.
Тимошка. Ну, пропав я. Прощайте, хлопці, і ви, дівчата. Прощайте, бідна моя головонько. Ой, дядюшка Самійло, хоч би ви вже заступились за мене, сказали своєму зятеві, щоб не вбивав мене. Чуєте, дядьку Самійло? (Серед гурту сміх.)
Д. Самійло (змішано посміхаючись). Ая, ая... Чому би не чув? Чую. Адже маю вуха.
Тимошка. А скажете?
Д. Самійло. Сказав би, та зятя не маю... Не маю...
Тимошка. Як? А Семен? Учора ж сватання було. Он і Душа знає. Правда? (Сміх.) От зятя матимете, дядьку! Ще, мабуть, ніхто з мужиків такого не мав. У книгах запишуть. Щастя ж вам!
Хрін (хмурий, миршавий). А що б ти думав? - кажуть же люди: хочеш, щоб коні цілі були, найми до них злодія. А тут ще сам зять буде.
Тимошка. Атож! Добро! От тільки бідна Душа що буде робить?
Тетяна (раптом починає співати, роблячи руками, ніби шукає вошей у одежі).
«Розлука ти розлука...
Трісь!
Робить пальцями, немов вбиває щось нігтями.
Чужая сторона...
Лусь!
Серед робітників сміх. Теклюся починає плакати; вона й раніше схлипувала, але тепер голосно стогне і
