Поетичні твори - Старицький М. П.

Поява друком підсумкової збірки безперечно стала важливим фактом - і як явище літературного життя, і з огляду текстологічних аспектів. Справа в тому, що деякі вірші М. Старицького після першої публікації більше не друкувалися, інші видавалися із значними змінами проти першодруку, викликаними часом цензурним втручанням. Автографи або аутентичні копії з них, в яких поезії датовані автором, збереглися в дуже незначній кількості, тому не завжди є можливість точно визначити рік їх написання, в переважній більшості вірші друкувалися не датованими. Вихід найповнішої збірки поезій, виданої посмертно, природно викликав потребу визначити можливість сприймати уміщені в ній тексти як вияв останньої авторської волі.

Тривалий час однотомник 1908 р. вважався найавторитетнішим корпусом поезій М. Старицького і становив єдине джерело для перевидань. Однак згодом, після видання 1944 р. (Старицький М. Поезії (Вибране), Київ - Харків), збірка 1908 р. втрачає свою текстологічну незаперечність, при виборі текстів стали звертатися до попередніх видань, автографів, що породило текстологічний різнобій. Причиною того, що за основу почали обиратися інші джерела, була підозра про можливе втручання сторонніх осіб, оскільки тексти більшості віршів однотомника значно різнилися від уже відомих публікацій та автографів. Особливо насторожувала відсутність у вірші «До слов’ян» наявної в попередніх виданнях шостої строфи про спільність з російським народом:

З тобою давно ми працюєм на полі

Розросту науки й освіти,

З тобою давно ми шукаємо волі -

Її нам з тобою ділити.

Вилучення цієї строфи видавалося не випадковим, оскільки, як уже зазначалося, до видання була причетна дочка письменника Л. М. Черняхівська-Старицька, що давало підстави вбачати можливе коригування саме нею окремих віршів, особливо тих, які мали певний політичний відтінок.

Сумніви стосовно ситуації з віршем «До слов’ян» були поширені на весь однотомник. Але таке категоричне нехтування збіркою 1908 р. могло б бути виправданим тільки за умови незаперечного ствердження факту фальсифікації всього видання (див.: Зубков С. Д. Посмертне видання як основне джерело тексту поезій М. П. Старицького.- Питання текстології. Поезія і проза. К., 1980, с. 257).

Звернення до проблеми аутентичності тексту поезій М. П. Старицького, вивчення фактів та свідчень, порівняльний аналіз текстів однотомника та інших видань і автографів дозволили не тільки порушити питання про правомірність використання однотомника як основного джерела текстів, а й дати на нього ствердну відповідь.

Підставою для доведення текстологічного авторитету збірки 1908 р. і відсутності стороннього втручання в тексти стало з’ясування двох основоположних моментів. Перший - це виявлення безпосередньої участі самого поета у підготовці видання, а відтак - відповідності його останній авторській волі і другий - з’ясування характеру внесених у тексти правок, їх естетичної правомірності.

Історія публікації збірки, зафіксована в листах, мемуарах, документах, показує, як активно Старицький приступив до підготовки видання - звертався до різних видавничих спілок, окремих осіб (т. 8, с. 647, 648).

Із листа, адресованого І. Франку, відомо, що М. Старицький у березні 1903 р. підготував до видання «оригінальних поезій до 125... та добереться й до 150, а перекладів і переспівів... аркушів на 20-25. Так що разом 30-35 арк.» (т. 8, с. 650). У збірці 1908 р. вміщено 124 оригінальні поезії, том має біля 30 аркушів.

Готуючи збірку, Старицький зважав на можливі цензурні ускладнення, передбачаючи, зокрема, заборону друкувати поетичні переклади на українську мову, та шукав засобів обійти їх: «Поезії, бачте, треба переписати всі на карточку, улаштувати порядок (до цензури), і то хитро... тоді переписати в зшиток і подати до цензури... А для набору треба знов другий порядок (бо маю право змінять), значить, і другий зшиток. Виходить, потрібно мать три списки - 1 на карточки і два у зшитках... Мені радили (навіть близькі до цензури люди), щоб я подав хаотичну нерозбірну мішанину, перетасувавши недоладно своє і чуже, поеми, лірику, байки, епос, не поминаючи, де оригінальне, де позичене і у кого; а потім при друці, як я маю право змінять порядок, то й розтасувати все до ладу: під I отд[ілом] - свої власні, під II - переспіви, під III - байки... Хто купить, розірве книжки на 3 частини і оправить окремо: тоді й байки можуть піти, а іначе їх не пропустять» (т.8, с. 647-648).

Видання 1908 р. і відбиває цей «маскувальний» хаос, до якого вдався автор. Текст збірки поділено на два розділи: «Лірика» і «Поеми». Розташування віршів у розділі «Лірика» справді видається довільним. Оригінальні та перекладні твори подано вперемішку - ані за хронологією, ані за тематикою, при багатьох творах знято джерела перекладів і переспівів, які були вказані у прижиттєвих виданнях, датовано лише 70 поезій та одну поему.

Отже, однотомник 1908 р. як кількістю вміщених творів, так і «хитро улаштованим порядком» відбиває волю автора, його ідею сформувати змішаний рукописний корпус тільки для проходження цензури.

Треба думати, що передусім був виготовлений цензурний примірник, оскільки робота над видавничим варіантом була недоцільною до цензурного висновку (Питання текстології. Поезія і проза, с. 261).

Як відомо з листів Старицького, передбачалося видання його поезій і в столиці. «У Петербурзі хтять теж видавати,- пише мені Лотоцький» (т. 8, с. 648). Лотоцький - письменник, публіцист і громадський діяч буржуазно-націоналістичного напряму - згодом у своїх мемуарах засвідчив, що до Петербурга було надіслано саме той рукопис, який для цензури виготовив сам М. Старицький: серед поезій було багато перекладних, здебільшого з великих поем російських поетів, які автор розбив на частини і довільно перемішав, щоб приховати їх походження та отримати цензурний дозвіл.

Передбачення М. Старицького справдились, щоправда, вже після його смерті: Головне управління в справах друку повідомило 3 листопада 1905 р. Санкт-Петербурзький цензурний комітет, що рукопис може бути дозволено до друку (ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, ч. 1, спр. 760, арк. 44).

Оскільки в Петербурзі з різних причин збірка не вийшла у світ, родині поета було повернуто рукопис, і в тому вигляді, в якому він пройшов цензуру, його було видано через кілька років.

Відкриває збірку своєрідний епіграф-застереження: «Складала цю книжку тепла рука,- видає холодна, через те у виданні можуть трапитися пропуски та неточності: рука, що мала їх виправити, не візьме вже пера».

Суть його прочитується як неможливість виправляти «неточності», оскільки автора вже нема. Ряд наступних видань також засвідчили винятково толерантне ставлення до збірки