Поетичні твори - Старицький М. П.

Інший вагомий аргумент для твердження про зафіксовану у збірці авторську волю і відсутність стороннього втручання - текстологічний аналіз уміщених поезій, порівняння їх з текстами, відомими з попередніх видань та поодиноких автографів, аналіз зафіксованих відмін.

Характер цих відмін, уважний аналіз правок, внесених у більшість віршів, стверджує велику творчу роботу, яку міг здійснити лише сам автор. Правки мають безперечно художню мету: послаблення сентиментального тону, усунення русизмів, неприродних наголосів, поліпшення мелодійності звучання, образності визначень. Багато правок надають віршам гострішої публіцистичної наснаги, посилюють соціальну загостреність виразів. Зрозуміла й зміна датування окремих творів. Вона засвідчила активне творче втручання поета в текст деяких поезій, їх «друге народження» - доопрацювавши вірш, автор ставив дату нової авторської редакції, оскільки ці редакції мали кардинальний характер.

Водночас в окремі вірші внесено кон’юнктурну правку, виходячи з цензурних вимог. Йдеться про пом’якшення «крамольних» висловлювань, послаблення соціальної гостроти. Зважаючи на багаторічні сутички з цензурою, М. Старицький мав намір згодом дещо «нишком вставити», «розтасувати все до ладу», можливо, й повернутись до первісного тексту. Але оскільки збірка видавалася без нього, то деякі вірші так і лишилися в пристосованому для цензури варіанті, а з огляду на те, що більшість автографів на сьогодні не відомі, іноді важко встановити послідовність окремих редакцій. Навіть у випадках такої правки очевидним є її творчий характер.

Аналіз відмінностей тексту збірки 1908 р. від інших джерел показує, що правки у вірші внесені самим автором. Наведені факти дають підстави вважати, що посмертне видання 1908 р. «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904» відтворює текст, підготовлений 1903 р. самим поетом, і є останнім виявом авторської волі.

ЖДАННЯ

Вперше надруковано в збірці «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», К., 1908, с. 105-106.

Подається за першодруком.

В САДКУ

(О. П. Д-вій)

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», К., 1883, ч. 2, с. 109, з датою - 1868 р. Автограф зберігається в ІЛ (ф. 15, № 6). Вірш в автографі закреслено олівцем, текст ідентичний першодруку, але датований іншим роком - 1886. У збірці 1908 р. поставлена дата - 1866 р. У цій публікації додано посвяту, в 13 рядків внесено правку, спрямовану на вдосконалення художньої форми твору: послаблено сентиментальність звучання (в холодочку змінено на під кущами, немовби у віночку - яким шатром над нами), усунуто ускладнені звороти (Проти нас старезний між дідами - Проти нас, мов батько між синами), введено прямий порядок слів (погорде своє чоло - своє погорде чоло).

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 97.

ІЗНОВ НУДЬГА

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 20, с. 236, під заголовком «Думка», під псевдонімом «Гетьманець». У 1883 р. вірш опубліковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. 2, с. 9-10, без заголовка, із значними змінами порівняно з першодруком. Наводимо обидва варіанти.

«Правда»

ДУМКА

І знов нудьга, мов рясою ченця,

Укрила серденько, повнісіньке отрути,

Мовчи, бездольнеє; недовго нам тут бути,-

Дотягнемо як-небудь до кінця!

Пора спочить: уже прийшла зима,

Непрохана лягла, скувала все морозом...

Серед могил ми зупинились возом,

Бо й світла в каганці нема!

Чого бажать? розбилися гадки,

І бурею поламане все гілля;

Відгадані всі загадки, прислів’я

І потолочені найкращії квітки.

Була весна - надія розцвіла,

І рідний брат пізнав рідного брага,

І працею заворушилась хата

На користь рідного села!

Була доба! - минулися святки

І хуртовиною розкидана отара:

Так над садком, бува, біжить півнішня хмара,

І смалить цвіт, і розкида листки.

«З давнього зшитку»

І знов нудьга, непрохана кума!

І серце буцім жде якоїсь-то отрути...

Мовчи, бездольнеє! Недовго нам тягнути,-

Доплентались, що й світла вже нема!

Чого чекать? Одурено гадки́,

Оббрехано псалми моєї віри,

Знесилено кайданами заміри

Й столочено найкращії квітки...

Була доба, надія розцвіла -

І рідний брат пізнав рідно́го брата,

І працею заворушилась хата

На користь рідного села.

Була доба - минулися святки,

І хуртовиною розкидана отара:

Так над садок збіжить північна хмара -

Й посмалить цвіт, порозкида листки!

Текст видання 1868 р. І. Франко майже повністю (за винятком двох рядків) навів у розвідці «Михайло П[етрович] Старицький» і дав йому високу оцінку: «Думка» Старицького стоїть на чільнім місці його оригінальних поетичних складань... Старицький мав на думці власне ті загальноросійські злигодні, а не що інше, пишучи свою першу «Думку». Для характеристики настрою тогочасної інтелігенції цей вірш «є не менш цінним документом, як рівночасні вірші Некрасова або й інших тодішніх російських поетів, що в своїх поезіях торкалися «злоби дня» (с. 240-241).

Готуючи найповніше зібрання своїх поезій, М. Старицький звертається не до першодруку, схваленого І. Франком, а до тексту збірки «З давнього зшитку», але при цьому знімає заголовок, вносить правки стилістичного характеру. Зокрема уточнюються і міняються деякі вирази, усуваються нагромадження приголосних, неприродні наголоси: Й столочено найкращії квітки - І стоптано найкращії квітки, Й посмалить цвіт - І цвіт приб’є; Пізнав рідно́го брата - Пізнав сірому брата.

Подається за збіркою «Поезія М. П. Старицького. 1861-1904», с. 119. Датується за першодруком.

ДО ПОДРУГИ

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 22, с. 258-259, під псевдонімом «Гетьманець». І. Франко, цитуючи 10 рядків цього вірша у розвідці «Михайло П[етрович] Старицький», зазначав, що в цій поезії мало можна побачити індивідуального (як і в інших тогочасних віршах Старицького, навіть коли вони торкаються ліричних струн його душі, відносин до любої жінки), у ній ідеться не про власний світ поета, «його таємний біль», а про загальну реакцію, що «тяжіла тоді на кожнім інтелігентнім росіянині і кидала тінь навіть на його найінтимніші, особисті відносини» (с. 241).