З вершин і низин - Франко І. Я.

Лишень що я живий, правдивий, дійсний,

А ти мій привид, ти мара свавільна,

Нервової гарячки твір безвісний!»

Слова ті він сказав так прямодушно,

Мов доктор, діагнозою утішний.

Мені ж зробилось страшно, тісно, душно…

Адже ж життя, буття, ім’я і тіло

Сей привид в мене відбирав бундючно!

«Ні, сам ти привид!» - відповів я сміло.

«А чим же дійсність ти свою докажеш? -

Сказав тамтой.- Лиш за високе діло,

За волю люду, на котру ти важиш,

За хліб для бідних, за добро обдертих

Правдивий Мирон б’єсь,- а ти що скажеш?

Лиш на тирана в обороні жертви,

На кривду в обороні правди стане

Правдивий Мирон, не злякаєсь смерті.

А ти, що йдеш під стягами тирана,

Облитий кров’ю праведних героїв,

Ти смієш Мирона ім’я поганить?

Геть, привиде! В небутність, із котрої

Повстав, ось тут тобі назад розлиться,

Щоб не спиняв мя від борби святої!»

Та хоч той голос, наче остра криця,

Рвав серце в мні, я з місця не вступався,

Лиш враз до ока піднялась рушниця.

«Ха-ха! - двійник мій з мене реготався.-

Стріляти хочеш? Що ж, стріляй, прояво!

Я тіні куль ніколи не лякався!

Ось грудь моя! Намір і вистріль жваво!

А як живий від твоїх куль просто́ю,

На тебе стрілить буду мати право.

І кулею прошиблена святою,

Отою кулею, що освячена

До найсвятішого за людськість бою,

Щезати мусить всяка твар мерзенна,

Усякий привид злудної уяви,

І передсуд, і вся мара злиденна!»

Я мовчки ду́ло в грудь його направив

І стрілив - та не чути й грюку того,

А ворог мій ані змигнув з постави.

«Сам бачиш марність порива́ння свого,-

Сказав.- Під вид мій дурно ти підшився,

Ніщо єси, щезай же до нічого!»

Він стрілив. Я між трупи повалився.

6-9 янв[аря] 1883

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що кви́лить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши,чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любитть всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

27 іюня 1880

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась Укра́їни кривда стара,-

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира,-

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

І ми браталися з ляхами.

Т. Шевченко 6

І що ж, що ми з вами братались?

Все-таки ми в дурнях остались.

Було колись волі доволі

Для нас і для вас на Вкраїні,

І хліба доволі на полі,

Лиш жити б та бути донині.

Та біс підкусив вас «брататись»,

Братерство ж навпак повернути:

Над братом панами остатись,

В ярмо його шию пригнути.

І що ти братерства ціною

Загарбав у нас те, що наше,-

Сусіди обох нас з тобою

І тиснуть, і друть, брате-ляше.

Та мало для тебе науки!

Як власті лиш крихту у руки

Дістав ти з німецької ласки,

Як крихта нам впалась свободи,-

Для нас тобі жаль тої частки,

Нас тиснеш і кличеш - до згоди!

- Братаймось! - кричиш, і над нами

Знов панство нове закладаєш,

Немов під братерства словами

Братерського серця не маєш.

Братаймося, ляше, та щиро,

Громадою, ділом і миром,

Братаймось, як з рівними рівні,

А не як пани і піддані!

Кори́сті хай в’яжуть нас спільні,

А не пересуди погані.

І кожний на свойому полі

Для себе і жиймо й працюймо

Для власного щастя і долі!

Рятуймось в біді та тямуймо

Докладно слова ті хороші:

Брат братом, а бриндза за гроші.

12 нояб[ря] 1882

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Розпадуться пута віковії,

Прокинуться люди.

Розпадуться пута віковії,

Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами

Україна встане.

Встане славна мати Україна,

Щаслива і вільна,

Від Кубані аж до Сяну-річки

Одна, нероздільна.

Щезнуть межі, що помежували

Чужі між собою,

Згорне