З вершин і низин - Франко І. Я.

мати до себе всі діти

Теплою рукою.

 

«Діти ж мої, діти нещасливі,

Блудні сиротята,

Годі ж бо вам в сусід на услузі

Свій вік коротати!

 

Піднімайтесь на святеє діло,

На щирую дружбу,

Та щоби ви чесно послужили

Для матері службу.

 

Чи ще ж то ви мало наслужились

Москві і ляхові?

Чи ще ж то ви мало наточились

Братерської крові?

 

Пора, діти, добра поглядати

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою

Перед світом стати!»

 

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Гей, уставаймо, єднаймося,

Українські люди!

 

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне,

Най братерством, щирими трудами

Вкраїна воскресне!

 

17 марта 1883

 

 

 

 

 

 

 

 

I
«Зближаєсь час, і з серцем, б’ючим в груди…»

 

 

Зближаєсь час, і з серцем, б’ючим в груди,

Я вирвуся, щоб бачити тебе,

Порвати пута фальші і облуди,

Що тисне нас і по душі скребе,

Пробить стіну, котрою людська злість

Нас, друже мій сердечний, розділила,

Не знаючи, що в наших серцях сила,

Котрої ржа упідлення не з’їсть.

 

Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,

В твої обійми щирі кинусь я,

І скаже поцілуй мені гарячий,

Що будь-що-будь, а ти повік моя!

Моя і невідлучна! Бо сльозами

І горем ти знітована зо мнов!

Нема стіни, перегород між нами!

Не знає стін, перегород любов!

 

Всі пута, що засліплення й зла воля

На нас вложили, нам на біль,- порвем!

Отруту, що нас нею щедро доля

Поїла, виллєм з серця і затрем

Усякий слід тих споминок важких,

Котрі, мов черви, серце підгризали,

Щоб навіть тіні темнії від них

На наше вольне щастя не лягали.

 

Зближаєсь час, коли, подібно нам,

По довговічних боях, муках люди

Прокинуться, гнилий розмечуть трам,

Що їх давив, і щиро грудь до груди,

Уста до уст притиснуть, мов брати,

Приязним, щирим словом заговорять,

Позбувшись пут недумства, темноти,

І зависті, і людовладства, й горя.

 

1 мая 1878

 

II
«Плив гордо яструб в лазуровім морі…»

 

 

Плив гордо яструб в лазуровім морі,

Широко круг за кругом колесив,

А на горі в ожиданні і горі

Лежав я й лету яструба слідив.

 

Я ждав на ню, свою єдину зорю…

Мов яструб, бистро я сюди спішив,

Від рана жду, думками поле орю -

Нема голубки! Серце біль здушив.

 

Нема голубки! Тільки яструб в'ється!

Нема голубки! Дарма серце б'ється!

Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.

 

А за ліском на тій ж горі чекала

Вона весь день на мене, виглядала,

Тужила важко й плакала за мнов.

 

10 мая 1878

 

III
«Від того дня вже другий рік пройшов…»

 

 

Від того дня вже другий рік пройшов.

У чистім полі знов лежу я в горі,

Гляджу на небо ясне… Надо мнов

Знов плавле яструб в лазуровім морі.

 

Обколесив, тепер шибнув стрілов…

Отак і я простір думками порю,

Та темно в нім, навіки мглов густов

Закрила доля мою ясну зорю.

 

Так темно, зимно! Наче серце стине,

І думка в мізку, мов пилина, гине,

І ворухнуть не можу я рукою,

 

Коли спімну, що ні одно гаряче

Дівоче серце не зітхне, не сплаче

І не затужить нищечком за мною.

 

10 мая 1880

 

IV. ТРІОЛЕТ

 

 

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш о́блиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Затрули серце гризото́ю

Ті ангельські слова твої…

І ти лукавила зо мною!

 

Неначе правдою самою,

Неначе золотом, в огні

Без скази чищеним,- ох, ні,

Неначе правдою самою,

Так в добрі і нещасні дні

Я величався все тобою!

Мов злотом, чищеним в огні,

Неначе правдою самою.

 

Та під пліно́ю золотою

Ховались скази мідяні,

І цвіт, розцвілий навесні,

Під пишното́ю золотою

Крив черв'яка! Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти злукавила зо мною!..

 

1880

 

V
«Я не лукавила з тобою…»

 

 

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

 

Що щирая любов ділала,

Вона на лихо повертала;

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

 

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв'язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю -

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любві не вбило.

 

1880

 

VI
«І ти підеш убитою дорогов…»

 

 

І ти підеш убитою дорогов,

Котрою день в день тисячі ідуть!

І ти пониження й неволі путь

Пройдеш, як другі, до кінця самого.

 

Тепер ти ще боронишся, небого,

Ще молодою кров’ю жили б’ють

І свіжі думи сили додають,

Та швидко о́пору не стане