Хіба ревуть воли, як ясла повні - Мирний
- Так... так... це вiн... вiн та Порох, - зашепотiв вiн, пiдступаючи до Чижика. - Вiн три днi... нi, мабуть, буде з тиждень, як водився з Порохом...
- А вже не хто, як не Порох! - обiзвався Чижик до товариша. - От стара ябеда!!... Не здихаємось нiяк... уївся, та й уївся...
Шавкун одiйшов трохи. Надiя заграла у його хитрих очах.
- Знаєте що? - зашавкотiв вiн. - Може, ще дiло поправимо... Треба дознатись, хто писав жалобу... Коли справдi Порох, - тодi нiчого й казати... Ябедник писав! Хто повiрить ябедниковi?
- А справдi, - загуло кругом. - Треба довiдатись... Петру Васильовичу треба поїхати до чиновника, розпитатись...
- Кому? до кого? - бришка предводитель. - Щоб я їздив? Не буде сього!
- Просимо, Петро Васильович!.. просимо!.. про-симо-о! - загукали кругом.
- Не поїду... виберiть кого другого... Я нi за що не поїду... Надо мною слiдствiє?!.
- Просимо... просимо!.. просимо!!. - ще дуже загукали.
Насилу ублагали. Уже зовсiм розвиднiлось, гостi подякували хазяїну, попрощалися, порозходились...
Годин через три будинок Польського знову кишiв панством. Сюди зiбралися знову всi, хто був учора, щоб почути: хто писав жалобу i про що та жалоба. Предводительського синка не було: вiн поїхав до чиновника. Незабаром вернувся з жалобою. Подав Шавкуновi до рук:
- Читайте!
В хатi затихло, Шавкуна кругом обступили. Шавкун розвернув бумагу; одкашлявся, як дяк на криласi, глянув:
- Так, так... i рука Порохова... - сказав наче сам до себе - i став читати.
Кожного кидало то в огонь, то в холод од тiєї ябеди. Усяк аж голову схилив, слухав, - як слухав винуватий школяр правдивi вичити про свої вчинки.
Шавкун скiнчив.
- Клевета! ябеда!! - загукали кругом. - Жалiйтесь, Петре Васильовичi це - обида... Хiба можна так виражатись: "организованная шайка", "сонмище крiпосникiв"? Хiба можна?..
- I як губернатор прийняв таку ябеду?! - хтось гiрко вимовив...
- Пiдiть же! - каже другий, здвигнувши плечима.
- Это давление администрации... вмешательство в земские дела! - гукнув хтось з кутка.
- Та... так... вмiшательство. Нада мiнiстру писать.
- Егеж, еге... Мiнiстру! мiнiстру!.. От лiца всего дворянства. Ми все вас просiм, Петро Васильович!.. просимо! просимо!!.
- Харашо... харашо, - од мовляє вiн, од дувшись як iндик.
Шавкун з Чижиком переглянулись, - i iскорки смiху заблищали у хитрих очах.
- Ось постiйте... не гарячiться так! - каже Шавкун. - Чого нам до того мiнiстра лiзти? Нам треба спершу це дiло забити, позбутись його...
Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали i змовились, як в один голос, казати чиновниковi про вибори.
У дванадцять годин приїхав чиновник до Польського удвох з справником i прийнявся за дiло... О шостiй годинi сiдали гостi за довгий стiл обiдати. На покутi сидiв чиновник; по праву руку Польський; по лiву - Кряжов... Здавалося - то сидiло три давнiх приятелi, котрi, не бачившись цiлi довгi роки, на превелику радiсть зустрiлися... За столом на покутi iшла весела розмова, смiхи та жарти... На однiм крилi i на другiм розмова iшла тихше, а вже ж на веселих обличчях гостей можна було помiтити, що покутня радiсть крайком зачепила й їх... Навiть на захирiлих, судових пиках Шавкуна й Чижика, що поруч сидiли у кiнцi столу, навпроти покуття, - видна була якась веселiсть-Багатий на смачнi страви, розкiшний на дорогi трунки, обiд кiнчався. Моторнi лакеї розносили високi кришталевi чарки з пiнистим шипучим вином. - Перший пiдвiвся чиновник, - уставив у лiве око стекольце, пiдняв вгору чарку; подякував пановi Польському за добру учту; нагадав, що адмiнiстрацiя вкупi i в "союзе с привилегированным сословием" повинна "зорко следить" за "революционными элементами", - що обох їх "интересы общие", - що вони повиннi пiддержувать "государственный строй", - берегти його од "напора безумных социалистических идей", котрi тепер злочинцi розсiвають всюди... i красна, i вчена була та рiч: гетьманськi панки ще зроду не чули такого гарячого слова! На заключку воно жичило пановi Польському здоров'я, а "правилегированному сословию" радило злить його "интересы" з "интересами администрации", од лиця котрої чиновник примовлявсь випити за "общее народное благо"...
Випили за "благо"... Лакеї знову поспiшили поналивати чарки. Пiдвiвся Польський - i тiльки й видумав, що просив випити за здоров'я "дорогого гостя"... Випили й за "дорогого гостя". Лакеї знов наповнили чарки. Пiдвiвся Кряжов - i розпустив свого довгого язика про той розбрат, який пiшов мiж двох "сосло-вiй"; похвалив адмiнiстрацiю, що вона стереже "интересы имущих классов", що вона пiддержує "экономическое развитие страны" - помагає строїть залiзницi, помагає заводити "банки", обороняє "отечественную промышленность покровительственною системою", - просто сказати: "создает народное благо"... За таку велику послугу Кряжов прохав випити за адмiнiстрацiю... Чиновник подякував вiд "легкого сердца" i примовивсь випити за "дворянское сословие".
Обiд скiнчився. Повставали з-за столу; подякували хазяїновi - i розтеклися скрiзь по будинку. Гомiн, галас! Однi дивувалися красномовству чиновника, другi пiдхвалювали Кряжова, а третiм найбiльше подобалась "скромность" рiчi предводительского сьiнка"...
Тiльки один Шавкун з Чижиком дивувались усiй отiй "комедiї" - i, стоячи в кутку, радились нишком: як би їм здихатись Пороха.
Програвши в карти далеко за пiвнiч, чиновник став прощатись.. Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней. Невелике чиновниче збiжжя зложене було у невеличкий чемодан i положено у ногах поштаря.
Адмiнiстратор сiв; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник - i тiльки курява встала...
- Поїхав! - у один голос сказало кiлька душ.
- Хороший чоловiк!..
- Чудесний... хоч i молодий... А розумний - не кат його взяв!
- Та ще б! Правовiд та не розумний... Ну, звiсно: благородне дитя...
- А коли б воно нам не нашкодило, - увернув хтось неймовiрний.
- Хто вiн? - оступивсь Кряжов. - Нiколи! Нi зроду-вiку... Ми його знаємо, як облуплену овечку... Вiн у нас у банцi - по вуха застряв! В довгу, як в шовку!.. Вiн у мене ось тут сидить! - Кряжов стулив мiцно кулак i показав поверх голови.
- Ну, коли так, то безпечно! - в один голос зарiшили Шавкун i Чижик.
Горе кажуть, об горе чiпляється.
Вернувся Чiпка з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серцi. Стрiва його мати, хвалиться: нема Галi дома, поїхала до батька, бо Максим занедужав.
- Чим? - пита Чiпка.
- Господь його знає. Поїхав, кажуть, кудись на ярмарок любiсiнький, милiсiнький, а привезли - ледве