Історія Країни Вовків - Гуцул
У зв'язку з жовтневою революцією (1917) грузинський революціонер Ніе Джорданія заявив що не буде рахуватися незаконним захопленням влади та проголосив Закавказький комісаріат доти, доки законну царську владу не буде відновлена. Комісаріат не розглядав себе окремою від імперії частиною. Свого часу османська імперія запросила комісаріат до переговорів, однак ти відмовився вважаючи що Кавказ все ще є частиною імперії. Було проведено єдиний збір розігнаний більшовиками.
22 квітня 1918 проголошено Закавказьку республіку що складалася з Сакартвелло, Азербайджану, Вірменії та частини сучасної північно-східної Туреччини. Єдиним на той час розвиненим містом було Тбілісі, а також Баку котрий розвинувся завдяки видобуванню нафти в регіоні.
Тривалий час Османська імперія наголошувала на необхідності Незалежності Закавказзя, оскільки після підписання Брест-Литовського миру прагнула максимального ослаблення московії. Тим не менш, спірними залишалися деякі території. Османи вимагали картвелів покинути Батумі. Тоді яка азербайджанці не бажали воювати проти турків, більше того - одновірців мусульман, вірмени активно підтримували боротьбу як відповідь на геноцид (1915).
14 квітня Закавказька Республіка оголосила Османській імперії війну. Азербайджанські делегати до останнього пручалися, проте безрезультатно.
Однак підкована в боях Османська армія того-ж дня зайняла Батумі рушивши до Карсу. 3000 вірменських солдат за допомогою артилерії утримували місто до евакуації 25 квітня.
Зрештою османи виграли Анарійський фронт (1918), однак були розбиті силами Закавказької республіки в битві при Чолокі (1918).
Захопивши більшу частину бажаних території та не бажаючи нести нові втрати, 22 квітня вони запропонували перемир'я. Але є одне але: умовою було визнання Закавказької республіки незалежною державою, оскільки турки нібито відмовлялися вести перемовини аби з ким. Вірменський дашнаки все ще прагнули війни, тоді як азербайджанський мусавати розуміли що єдиним способом запобігти розділенню Закавказзя великими державами є оголошення незалежності.
Єдиними хто був проти незалежності Закавказзя залишалися московитські соціал-революціонери. Один з них, Лєв Туманов, активно критикував мусавати нібито ними керує страх а не совість.
По закінченню дебатів меншовик Давид Оніашвілі проголосував за незалежність Закавказької Демократичної Федеративної республіки (ЗДФР), хоча декілька депутатів відмовилися прийняти це становище та передчасно покинули дебатерський зал.
23 квітня 1918 проголошено Закавказької Демократичної Федеративної республіки.
Після її роголошення комісаріат було розпущено, його керівник Гегечкорі відмовився очолювати державу через відсутність підтримки.
Через три дні сформовано кабінет міністрів.
Вехіб-паші було відправлено письмо про готовність до переговорів.
26 квітня Чхенкелі зайняв не лише посаду міністра, але й міністра закордонних справ. Інші посади розподілено між п'ятьма азербайджанцями, чотирма вірменами та трьома грузинами.
Спільної думки серед керівництва держави спочатку не було. Вірменські дашнаки, засмучені здачею Карсу, спочатку відмовилися долучитися до кабінету міністрів та ввели переговори з меншовиками. Зрештою, їм довелося це зробити оскільки союз останніми міг призвести до виходу азербайджанських еліт, і як наслідок, нової збройної агресії Османської імперії проти етнічних вірмен.
ЗДФР була визнана Османською імперією 27 квітня 1918. Тим не менш вона продовжила наступ на територію Закавказзя та зайняла Ерзурум.
Для молодої держави важливо була створити конституцію, закінчити війну, стабілізувати державний кордон, провести земельну реформу та боротися з виявами контрреволюції.
11 травня Чхенкелі та османський паша знову зустрілись. На прохання грузинів привезти інтернаціональний контингент османи відповіли нічим. ЗДФР привела невеликий німецький контингент на чолі з Отто фон Лоссофом, тоді як Османська імперія закликала представників ГРПК (Гірської республіки Північного Кавказу).
Несподіваного османи заявили що більше не визнають Брест-Литовський мир та вимагали передачі всієї Вірменії, головним чином мотивуючи це необхідністю залізниці для боротьби з британцями в Персії, за іншими даними турки також намагалися таким чином дістатися Баку для видобутку нафти.
Даючи кілька днів на роздуми, 21 травня османи напали на молоду державу. Відбулися битви при Баш-Абарані, Сардарапаті та Кара-Кілліссе. Не зумівши суттєво просунутись, османи відступили.
Під загрозою знищення представники ЗДФР звернулися за допомогою до Німеччини, що охоче відгукнулася оскільки підписала з османими таємну угоду про розподіл сфери впливу на Кавказі. Згідно неї Закавказзя перебувало під впливом Німеччини. Німці порадили грузинам проголосити незалежність та офіційно прохати про допомогу.
28 травня Закавказький сейм розпущено і проголошено незалежність Сакартвельської Демократичної республіки (відому в історії як Грузинську Демократичну республіку) головою призначено Ноя Рамішвілі. За Жорданією залишилося лише До його складу увійшли грузинські меншовики Євген Ґеґечкорі, Ной Жорданія, Акакій Чхенкелі, Іраклій Церетелі. Разом з ними складовою уряду стали соціалісти-федералісти та націонал-демократи. В уряді Жорданії залишились лише меншовики.
Того-ж дня до Сакартвелло перекинуто корпус під командуванням Фрідріха Кресса. В подальшому його підсилили війська з Української держави та османської Сирії.
Червень 1918 - гузинсько-німецькі війська розбили радянську республіку проголошену в Абхазії. Таким чином виявилась порушеною угода, підписана 9 лютого 1918 року про те що форма правління в Абхазії визначається у відповідності з її незалежністю.
Завдяки лояльності з боку Німеччини османський наступ на Заавказзя було зупинено, проте Аджарію що здебільшого мала мусульманське населення, а також міста Ардаган, Артвін, Ахалцихе й Ахалкалакі приєднано Османської імперії.
