Історія Країни Вовків - Гуцул

Не дивлячись на де-факто визнання незалежного Сакартвелло, її так і не було визнано де-юре. 

Осінь 1918 - в результаті поразки у першій світовій війні Німеччина виводить війська з Кавказу. Замість них до Сакартовелло вводять війська британці. 

З 17 листопада 1918 до кінця грудня того-ж року чисельність британських військ у СДР досягла приблизно 25 тис., у всьому Закавказзі - 60 тис.

Лютий 1918 - у Грузії проведено вибори за результатами яких обрано уряд на чолі з Н. Жорданією. Він вів перемовини в США щодо статусу СДР як підмандатної одні з великих держав. Цього не сталося оскільки глобальні сили сподівалися на перемогу генерала Дєнікіна. 

Без жодної на іноземної підтримки, збройні сили СДР виявилися ефективною військовою силою. В історії Сакартвелло відзначився командир Георгій Мазніашвілі. Ним проведено Сочінський наступ (1918), захоплено Сочі що стало північно-західним кордоном Сакартвелло. Також картвели виграли в битві при Туапсе (1918). 

Опісля, в битві при Мокві (1918) грузинами також було розбито абхазьких сепаратистів що були підтримані більшовиками. 

Та після маршу Таманської армії (1918) довелося покинути Туапсе, а після, як результат контрнаступу червоних, і Сочі (1919). 

Та за часів Демократичної республіки, країна вперше за 150 років перебувала на своєму піку. 

В 1919 побратим Георгія Мазніашвілі, Валіко Джухелія, розгромив сили білого генерала Дєнікіна. 

Зважаючи на такий успіх, 6 січня 1920 уряд радянської московії пропонував Сакартвелло заключити військову угоду проти Денікіна, однак та зберігала нейтралітет та політику невтручання. 

Однак, 12 січня 1920 року його було розгромлено і Червона армія підійшла до Кавказу. Тоді-ж Французька республіка, Велика Британія та королівство Італія, а пізніше і Японія, визнала незалежність Грузії та інших держав за Кавказі, ті мали виконувати роль буферної зони. 

Турецький уряд Мустафи Кемаля Ататюрка підтримав комуністичну московію у її експансії на Закавказзя та погодився стати посередником у підвищення лояльності з боку Грузії та Азербайджан, це мало нести характер підбурювання війни проти Вірменії. 

З 17 березня по 28 квітня 1920 комуністами було захоплена Азербайджан. Н. Жорданія оголосив вседержавну мобілізацію побоюючись що XI-та армія комуністів готова вдертися до Сакартвелло. 

Тим не менш, радянська Москва була зайнята війною з Польщею та категорично забороняла своїм військам рухатися у бік Сакартвелло з Азербайджану. Г. Уратадзе вів перемовини про мирні угоди. 

7 травня 1920 підписано мирну угоду між РРФСР та Грузією. Таким чином вона офіційно визнала її незалежність та зобов'язалася не втручатися у внутрішні справи країни. 

Тим не менш, в Сакартвелло набувала легального існування комуністична партія. 

Сторони обмінялись дипломатичними представниками (радянським повноважним представником у Сакартвелло став Сергій Кіров).

Після цього Сакартвельська Демократична республіка почала розглядати питання вступу до Ліги Націй.

Однак, війна була неминучою, оскільки комуністична Москва і далі планувала розширювати свій вплив. Причиною став нібито меншовицький режим Сакартвелло. 

Сталін обзивав свою батьківщину ''утриманою жінкою країн Антанти''. На той час британський експедиційний корпус повністю евакуювався з території Кавказу, паралельно Радянський союз програв війну Польщі. Це створив умови для подальшої боротьби проти Сакартвелло. 

Початково Ленін та Троцький наполягали на проведення революції тоді як Сталін вимагав збройного вторгнення. Спочатку підтримавши перший сценарій, дії Москви вставали все менш стриманими. Щоправда, Ленін кілька разів відхилив пропозицію вторгнення. Місцевий комуніст Орджонікідзе повстання, яке відбулось силами місцевих комуністів в ніч на 12 лютого 1921 в Борчалінському і Ахалкалакському повітах Сакартвелло і заздалегідь скоординоване з командуванням 11-ї армії. 

Побачивши у всіх більшовиків що зайняли Ґорі, Душеті і весь Борчалінський повіт, 15 лютого Ленін віддав штабу Кавказького фронту розпорядження:

''Ми очікуємо від РВС 11 енергійних і швидких дій, які не зупиняються перед заняттям Тифліса''

Початково селе радянських Москви та Азербайджану було розбито в битві на мості Пойло (1920). 

11 армія одразу намагалася залучитися підтримкою місцевих більшовиків однак вони не мали цієї масовості що була в Азербайджані і залишалися ізольованою силою.

У ніч з 11 на 12 лютого 1921 більшовики напали на картвельські пости у населеному здебільшого вірменами Лорі, та грузинські війська заволоділи територією. 

Заворушення також підтримали осетини що були обурені відсутністю автономії. Повстання розпочалося і в Душеті. Коли армія придушила його та рушила до Лорі, Ленін дав добро вторгненню. 

Остаточне рішення було прийнято на засіданні ЦК КПУ 14 лютого. Однак не всі його підтримали, проти був Карл Радек. Троцький, що на той час перебував на Уралі, дізнавшись про вторгнення засмутився настільки що вимагав створити комісію для розслідування, хоча і безрезультатно. Пізніше Троцький змириться зі звершеним фактом і навіть захищатиме вторгнення у спеціальній брошурі.

Москва заперечувала причетність доки 16 лютого 1921 більшовики не проголосили незалежність Грузинської соціалістичної республіки на чолі з Філіпом Махарадзе та звернулися за допомогою до РРФСР. 

11 лютого відбувався битва за Тбілісі (1921) командувач 11 армії Анатолій Геккер розбив Стівена Ахметилі на річці Храмі. Одночасно частини Червоної Армії увійшли в Грузію з півночі через перевали Дар'ял і Мамисоні, та генерал Цулукідзе підірвав мости і і залізничні дороги. 

17 лютого комуністичні війська були я вже за 15 км на північний схід від Тбілісі. З 18 по 20 лютого висоти Коджорі та Табахмела переходила з рук в руки. Зрештою відомий картвельський генерал Георгій Мазніашвілі розбив московитські війська. 

Через важкі втрати вони перегруповувалися до 23 лютого і тоді опираючись на чисельну перевагу стиснули Тбілісі в кільце, відновивши залізничні мости змогли швидко доставити підмогу. Танком та піхотці вдалося здобути Коджари.