Історія Країни Вовків - Гуцул

У відповідь на відсторонення від влади, Соломон ІІ намагався її поновити - він повернувся до Сакартвелло та підбурював повстання, однак невдало. Відтак він всіх до Трапезунду де і помер. 

Вже в січні 1812 піднято повстання у Кахетії. До них одразу долучився принц Ґріюґол. Князь Симон Макабелі що супроводжував його був схоплений московитами, та принцу Ґріґолу вдалося втекти. 20 лютого 1812 його проголосили королем. Повстанців було розбито у битві при Чумлакі (1812). Ґріґод намагався втекти до аварців, та не вмовляння Зази Андронікашвілі здався. Його заслали до Петрозаводську. 

В вересні 1812 повстання підняв наследний принц Олександр. Він робив це за допомогою аварців. Зрештою, сили Олександра було розбито в битві за Шілду (1812) після чого той утік в гори. Існує легенда нібито Імам Шаміль що очолив повстання проти московитів на Північному Кавказі був його рідним сином. Зрештою Олександр втік до Персії. 

В 1841 влада імперії, незважаючи на клімат, вимагала селян в регіоні Гурія що традиційно культивували кукурудзу вирощувати картоплю. Серед них почали шеритися слухи що влада забратиме селян до армії. Зрештою почалися збори податків і 22 травня 1841.  гурійці очолювані Абесом Болквадзе підняли повстання. 7200 повстанців перекриви дороги до Кутаїсі. В битві при Ґоґореті (1841) гурійці Абеса Болквадзе розбили московитські війська полковника Брусилова. Захопивши всю провінцію під свій контроль, грузини намагалися взяти останній форпост окупантів - місто Озургеті, так звану столицю Гурії. Дві спроби закінчилися невдало. Зрештою раз брат в рядах повстанців привів до того що їх було розбито Мойсеєм Долгоруковим. Всіх лідерів в 1842 було відпущено. Вийнятком став Амбако Шалікашвілі - його за непокірність заслали до Сибіру. 

Повстання було описане сільським письменником Ігнатом Нонішвілі в романі ''Повстання у Гурії''. 

Війська Кутаїської губернії брали активну участь в Кримській війні. Грузини билися в битвах при Ахалціхе (1853), Ніґоїті (1854), Чолокі (1854), Енґурі (1855). Руками картвелів імперія здобувала та привласнювала перемоги ''московитському духу''. 

Під час московитсько-турецької війни (1877-1878) картвели приймали участь в Батумській операції. 

В травні 1902 році було проголошено Гурійську республіку. Історія її появи доволі цікава: суперечка за права на випас худоби в селі Нігоіті між селянами та місцевим дворянином князем Мачутадзе стала причиною зборів селян, які припинили роботу на землі князя та сплату орендної плати. 700 селян на чолі з колишніми робітниками Батумі зібралися на мітинг, організований членом РСДРП Ґріґолом Уратадзе. Уратадзе домагався підтримки бойкоту від РСДРП, та вони відмовилися через релігійні елементи зборів, такі як клятва на іконах.

РСДРП не бажали допомагати селянському руху, вважаючи соціал-демократію єдиним правильним мотивом яким мають керуватися робітники. Тоді відомий грузинський меншовик Ніко Чхеїдзе сказав: "соціал-демократи не матимуть наших прапорів''. Одначе, двоє місцевих меншовиків, Ное Жорданія та Сілібістро Джібладзе, погодилися допомогти партійцям. Вимови селян були такі: безкоштовне випасання худоби, зниження орендної плати та припинення платежів духовенству. 

Рух набирав обертів та до весни 1903 року половину Гурії було задіяно в протестах. Наступного року, 20 із 25 сільських товариств (аналогічних муніципальним органам влади) брали участь у бойкотах землевласників.

Влада відповіла арештами понад трьохсот осіб. Внаслідок повстання розгорілося з новою силою. Селяни планували використовувати тероризм та це вважалося неприйнятним для революціонерів. У травні 1903 грузинські соціал-демократи, філія РСДРП, погодилися підтримати Гурійську республіку. 

Була засновано окремий комітет для робітників. Царські чиновники залишилися на місці проте реальної влади не мали. Де-факто до 1906 Гурія була незалежною спільнотою. 

Луїджі Вілларі, італійський мандрівник що відвідав Гурію в 1905 році писав: ''жодному гурійцю не прийде в голову звертатися до урядовця з будь-якої причини''. 

В Гурійській республіці владу та функції суду виконували сільські збори. Станом на 1905 вони були щотижневими. Часто обговорювалися заборони дорогих весіль та система освіти в школах. Збори могли тривати годинами та навіть днями. 

Адміністративну Гурію було поділена на п'ять областей, проте сільські збори були джерелом справжньої влади навідміну від адміністрації. 

Найвищим керівником був Бенія Чхікавшвілі, котрого також називали ''Королем Гурії'', ''Президентом Гурії''.

В кінці 1904 на закупівлю зброї введено дворублевий податок. Царська влада почала серйозно переживати з приводу збройного повстання, хоча гурійці розглядали московитів як захист від осман. 

Розпочалися народні заворушення. В 1905 до Грузії приїхав Старосельський. Так як подібні спільноти вже існували в Імереті, царська влада не бажала вводити війська оскільки це могло дестабілізувати регіон та призвести до вторгнення Османської імперії. Селяни погодилися припинити лише коли їм нададуть повну волю. Тоді уряд відправив казаків, що були розбиті в битві при Насакіралі (1905). Імперію тоді сколихнула війна з Японською імперією та повстання Декабристів. По їх завершенню Нікалай другий вирішив припинити повстання на Кавказі. Замість Старосельського губернатором Кутаїсії було призначено Аліхана-Аварського що заарештував попередника за нездатність вирішити ситуацію в регіоні, після чого його війська до середини січня 1906 досягли Кутаїсі. 20 батальйонів та ескадран казаків озброєні 24 гарматами прибули для наведення урядового порядку. Гурійців або змушували присягати на вірність царю, або їх спіткало заслання до Сибіру. До березня 1906 Гурія повністю увійшла до складу імперії Гольштейн-Готторпів.