Мистецтво війни - Сунь Цзи

виходу, воїни безстрашно б’ються, а отже, без настанов і повчань будуть пильні й без нагадувань зроблять якнайкраще. Без примусу вони будуть згуртованими. Без наказів — довіряться тобі й ітимуть за тобою. Заборони їм забобони й ворожбу, відкинь пересуди та плітки. І воїни постануть перед обличчям смерті без сумнівів та страху. Мої бійці не мають надлишкового багатства не тому, що зневажають його. Вони готові піти на смерть не тому, що не прагнуть довгого життя. Того дня, коли з’явиться наказ іти на війну, солдати розплачуться так, що сльози потечуть по щоках і їхні нагрудники розмокнуть. Але коли воїнів кинуть у безвихідне місце, вони будуть відважними, як Чжуань Чжу і Цао Цуй. Тому вправну в герці армію можна прирівняти до змії на ймення Шуайжань. Змія Шуайжань живе в горах Хеншань. Коли її вдарити по голові, вона б’є хвостом. А коли по хвосту, то головою. Якщо ж її лупнути посередині — вона гилить і головою, і хвостом. Мене питають: чи можна зробити армію подібною до змії Шуайжань? Я відповідаю: можна. Люди країни Ву та країни Юе ненавидять одне одного, але коли вони переходять через річку посеред бурі, то допомагають одне одному як шуйця — десниці. Тому замало зв’язати разом коней, закопати й забутити колеса повозів, аби дати військові лад. Відважність і згуртованість вояків залежать від способу керувати армією.

Те, чи правильно й ефективно ти використовуєш великі та малі сили у війську, залежить від твого розуміння місцевості. Той, хто знається на веденні війни, може вести всю армію як одну особу. Він позбавляє воїнів вибору. Мистецтво генерала полягає в тому, щоб ніхто не знав, про що він думає. Він має бути суворим і вельми організованим, здатним приховувати інформацію від простих бійців і старшини, аби вони нічого не знали про його стратегію.

Генерал повинен змінювати стратегії та місце розташування табору, водити військо манівцями, аби солдати не зрозуміли його задумів. Коли він дає бойове завдання, то ніби підводить своїх людей до драбини, змушує їх високо піднятися, а драбину забирає, щоб відрізати шляхи відступу. Генерал веде військо вглиб у ворожий терен, палить човни й розбиває начиння для їжі; він не має сумнівів і шляху назад, як стріла, випущена з лука-самостріла. Воєначальник передує армії, як вівчар — отарі овець, веде їх у той чи інший бік, щоб ніхто не знав, куди вони йдуть. Зібрати бойові загони й поставити їх перед небезпекою — це і є обов’язок генерала. Видозміни дев’ятьох типів терену, переваги відступу чи нападу, особ­ливості людської психології — усе це треба детально знати й вивчати.

Принципи ведення війни на чужій землі такі: якщо заходиш углиб володінь ворога, то воїни зосереджені на битві; якщо заходиш неглибоко на ворожий терен — то вояки несконцентровані. Переходячи кордони своєї країни, вояцтво потрапляє на ізольовану й несприятливу для виживання землю. Якщо терен доступний зусібіч — це називають місцем зіткнення стратегічних інтересів держав. Якщо ж армія далеко проникає на ворожі простори, це звуть пересуванням у важливе місце в глибині ворожої території. Якщо військо проникає неглибоко на ворожу землю, то таке місце має назву терену на підходах до супротивника. Якщо тил армії закрито, а попереду — вузька місцина, то на ній можуть оточити. Місце, звідки годі вийти, називають місцевістю смерті. У домашній місцевості я об’єднуватиму волю й помисли солдатів. На підходах до недруга я підсилюватиму зв’язки всередині армії. У місцевості вирішального бойовища я пришвидшу тилові частини. У місці, зручному для комунікацій, генерали мають бути особливо ретельними й пильними в налагоджуванні оборони. У місці зіткнення стратегічних інтересів держав наше військо зміцнюватиме спілки. У важливому місці в глибині ворожої території наші вояки мусять гарантувати постачання продовольства з місцевих ресурсів. У місцевості, складній для пересування, конче необхідно невпинно рухатися. У місці, де можуть оточити, військовим слід закривати собою прогалини в обороні ворога. У місцевості смерті належить показати готовність битися до скону. Тож психологічне налаштування воїнів має бути таким, щоб вони оборонялися, коли їх оточили. Якщо ж їм немає іншого виходу — вони змагаються до загину. У надзвичайно складних ситуаціях солдати неухильно виконують накази. Не знаючи замислів і стратегій сусідніх князів, не можна наперед вступати в спілки з ними. Не знаючи їхніх гір і лісів, небезпечних лісових переходів, трясовин і заплав, не подужаєш рухати вíйська. Той, хто не звертається до місцевих провідників, не використає переваг території. Якщо навіть однієї з дев’ятьох умов місцевості не опанувати, неможливо стати найкращою армією світу. Коли найкраща армія нападає на велику країну, то унеможливлює здатність супротивника зібрати своє військо. Вона тисне на ворога і не дає ворожій армії об’єднатися в спілки. У такому випадку наше військо не має потреби в спілках. Воно культивує свою міць й поширює свою ідеологію серед інших країн, вивільняє свою силу на антагоніста. А відтак — може захоплювати ворожі міста і знищувати країни. За незвично складні завдання генерал нагороджує вояків понад заведені норми, наказує армії так само, як наказують одній людині. Даючи людям накази, він не пояснює причин, зваблює їх вигодою, але приховує загрози. Кидай своїх у небезпечну місцевість — і вони виживуть. Розмісти їх у місцевості смерті — і вони житимуть. Скеруй підлеглих у небезпеку — і вони обернуть поразку на перемогу. Майстерність використовування армії полягає в тому, аби ґрунтовно знати ворожі мотиви й зусилля, щоб зуміти скерувати всю снагу війська в одному напрямку. Навіть пройшовши 1000 лі, ми спроможні вбити їхнього генерала. Це означає: якщо вправно використовувати армію, то досягнеш успіху. Отож коли ухвалено рішення про час початку війни, закрий усі входи в країну, припини видавати візи, поклади край спілкуванню з дипломатами розсвареної з вами сторони. Ретельно сплануй воєнні справи у штабі. Якщо ворог дав тобі шанс, швидко його використай. Спочатку нападай на найважливіше місце недруга й не домовляйся з ним про дату двобою. Стеж за закономірностями змін у протиборчому стані й винось свої стратегічні рішення згідно з цим. Тому спочатку поводься як цнотливиця — і супостат дасть слабину, розкриється, відтак будь моторним, як заєць, що втікає, — й недругові забракне часу боронитися.

Частина 12. Вогняний напад

Сунь-дзи сказав:

— Є п’ять видів вогняних нападів.

Перший — спалити армію ворога, другий — знищити вогнем запаси їжі, третій — спопелити ворожі обладнання й вози, четвертий — підпалити склади, п’ятий — оповити полум’ям систему постачання супротивника. Щоб