Мистецтво війни - Сунь Цзи
Весь твір «Мистецтво війни» просякнутий ідеями ефективності і якнайшвидшого досягнення перемоги, перемоги з позиції абсолютної сили, міці, могутності. Адже єдина передумова абсолютної перемоги — всеохопна і тотальна сила.
Якщо пошукати в етимологічному словнику китайської мови ключове слово «міць» з трактату Сунь-дзи (могутність, стратегічна перевага) 勢, то побачимо, що слово (ієрогліф) 勢 «міць» складається з двох знаків: 埶 означає мистецтво, 力 означає силу. Отже, у свідомості давніх китайців слова «могутність», «міць» були синонімами поняття мистецтво сили. Увесь твір Сунь-дзи розгортається навколо цього поняття, пояснює його, надає інструкції щодо його досягнення, аби з допомогою сили отримати абсолютну перевагу.
«Перше, з чого потрібно вирізняти 勢 ши, це визнання того, що війна не відбувається як певне окреме, ізольоване явище, а відкривається в широкому полі природних, соціальних і політичних умов. Можливості, що відкриваються далі в рамках окремого поля умов, завжди унікальні, вони відбуваються згідно із загальним патерном, сценарієм, що може не тільки бути сприйнятим, але й маніпулюватися відповідно до бажаної переваги»...
Речі постійно перебувають у постійному русі, у системі, що формується у напрузі із середовищем інших речей, де диспозиції інших обумовлюють твоє розташування і де є можливість використання потенційної енергії, яка народжується в такій системі, що може бути використана, ґрунтуючись на змінних обставинах.
Правило таке, що інколи енергія непроявна, і тільки в русі ситуацій та у фінальній вирішальній частині дає про себе знати (приховані рух-стратагеми, створення і маніпуляції, вирішальний несподіваний удар) і тільки через розуміння військово-стратегічної категорії міці або «потенціалу», «сили обставин» (勢 ши), а звідси і контролю над ситуацією, ми можемо змінювати тактику відповідно до обставин і бути здатними «справлятися з усім зовнішнім» та створювати вигідні для нас переможні сценарії. Коли ми говоримо про стратегічне мислення в Китаї, маємо на увазі саме ши-мислення, що охоплює весь потенціал ситуації, яка у випадку Давнього Китаю найчастіше реалізовується через набір тактичних патернів — стратагем, що є систематизованим вченням про ведення бойових, дипломатичних чи політичних дій. Яскравим прикладом використання такого військово-стратегічного інструменту є хроніка бойових дій давньокитайських царств Вей і Джао. Детальний опис цих дій знаходимо в «Сунь бін бінфа» (інший стратегічний твір тієї ж доби):
Одного разу, коли Хуей, правитель царства Вей, збирався напасти на місто Ханьдань, столицю держави Чжао, він послав захопити фортецю Джуцю свого головного командувача Пан Дзюаня з 80 тисячами воїнів.
Прочувши про це, Вей-ван, правитель царства Ци, послав свого головного командувача Тянь-дзи з 80 тисячами латників на допомогу.
Пан Дзюань напав на столицю наділу Вей. Тянь-дзи запитав у Сунь Біня: «Чи можемо ми послати свої війська, щоб урятувати Вей?»
«Щоб так вчинити, — відповів Сунь Бінь, — потрібно піти проти правил війни. Що ще ми можемо зробити, якщо ми не можемо піти і допомогти їм?» — запитав Тянь.
Сунь Бінь відповів: «Я пропоную повести ваші війська на південь і напасти на Пінлін. Пінлін — фортеця невелика, але землі, що до неї прилягають, обширні і багатолюдні, а військ там зосереджено багато. Це — ключовий район на сході Вей, і атакувати там важко. Тому я би вдався тільки до імітації нападу . Коли ми нападемо на Пінлін, на південь від нас буде царство Сун, на північ — наділ Вей, а просто перед нами — місто Шицю, отже, шляхи постачання наших військ буде легко перерізати. Тут нам буде легко продемонструвати своє невміння воювати!» Тянь-дзи зняв свій табір і поспішив до Пінліна. Коли війська Ци підійшли до Пінліна, Тянь-дзи покликав до себе Сунь Біня і спитав: «Що я повинен робити далі?»
Сунь Бін відповів: «Хто з начальників наших фортець не знає військової справи?» «Начальники фортець Цичен і Гаотан», — відповів Тянь-дзи. «Накажіть командирам цих фортець напасти на Пінлін. На шляху до Пінліна вони повинні пройти повз фортеці Хен і Дзюан-ер. У цих місцях всюди є обхідні шляхи, супротивникові буде дуже легко влаштувати там засідку і вдатися до несподіваного нападу. Ми ж повинні мати сильний ар’єгард і не розділяти наших основних сил. Маючи сильну фортецю Пінлін перед собою і фортеці Хен і Дзюан-ер позаду, наш передовий загін неодмінно зазнає нападу, але ним можна пожертвувати».
Згідно з накресленим планом, Тянь-дзи запропонував командирам Цичена і Гаотана виділити війська для нападу на Пінлін. Ворожі ж гарнізони в Хені і Дзюан-ері вдарили на нападників з тилу і захопили Цичен і Гаотан, завдавши військам Ци поразки.
Тоді Тянь-дзи покликав до себе Сунь Біня і сказав йому: «Як і було передбачено планом, я не зміг взяти Пінлін і втратив Цичен і Гаотан. Що я повинен робити далі?»
Сунь Бінь сказав: «Пошліть легкі колісниці для спустошення в околицях Ляна, щоб викликати лють у вейських воїнів, і супроводжуйте їх розрізненими загонами, роблячи вигляд, що наші війська малочисельні».
Тянь-дзи так і вчинив. Пан Дзюань посунувся на Ци швидким маршем, відмовившись від важкого спорядження. Тоді Сунь Бінь вичекав зручного моменту і раптово напав на вейську армію біля Гуйліна, взявши у полон Пан Дзюаня».
Спробуємо поглянути на ситуацію очима китайського стратега (можливо, китайський стратег діє, наче виплітаючи павутиння, де кожна ниточка сигналізує про іншу). Як бачимо, спочатку було атаковано основний район супротивника. У цій ситуації проблему нападу ворога було розділено на кілька частин — виявлено ключову позицію ворога, а також найслабшу власну позицію, і вирішено нею пожертвувати заради вдаваної непрофесійності, а звідси — і позірної вразливості. Саме для цього було викликано у супротивника низку психологічних реакцій:
а) переконати ворога у невмілості військ Ци та у своїй легкій перемозі;
б) пожертвувати найбільш вразливою частиною свого війська — саме воно було знищене ворогами задля того, аби продемонструвати імітацію нападу. Також після низки руйнівних атак супротивника вдалося вивести зі стану психологічної рівноваги; з одного боку — імітацією, а з іншого — агресивними динамічними діями, що викликали негайну непродуману реакцію ворога, а в результаті — його поразку.
Зазвичай під час бою використовують прямі методи, а до непрямих вдаються, аби перемогти. Тому стратегії генерала, досвідченого в уживанні непрямих метод, — безмежні, як небо й земля, і такі ж невичерпні, як річки та потоки. Мов сонце й місяць: він сідає, аби знову зійти; немовби чотири пори року: вони минають свій час, аби знову повернутися (Сунь-дзи, частина 5).
Удавай, що ти в безладі, коли добре організований; корч із себе боягуза, якщо сміливий, прикидайся слабким, коли тебе сповнюють сили. Відмінність між хаосом і ладом полягає в організації та
