Метаморфози - Публій Овідій Назон

115 Зрада туди мені йти не дозволить. То, може, до батька?

116 Він — мій дарунок тобі. Громадяни мене зневажають,

117 Та й для сусідів я — приклад жахливий. Вигнанкою світу

118 Стала я з тим, щоб один тільки Кріт мене міг прихистити.

119 Ти ж, коли шлях і туди перетнеш мені, тут залишивши,—

120 Значить, тебе не Європа зродила, а Сірти суворі,

121 Австрами гнана Харібда, вірменського краю тигриця.

122 Ти — не Юпітера син; твою матір, Міносе, викрав

123 Не перевтілений бик, все це — вигадки: справжнім биком був,

124 Диким до того ж, який і не відав ніколи любові,

125 Той, що тебе породив. Тож карай мене нині по праву,

126 Батьку мій, Нісе! Втішайтеся, мури, котрі я посміла

127 Зрадити! Смертної кари за це, присягаюсь, я гідна.

128 Хай, проте, смерть заподіє мені хтось із тих, кого підло

129 Зрадила я! Чи ж тобі, кому злочин приніс перемогу,

130 Бути мені за суддю? Хай мій гріх щодо батька й вітчизни

131 Ляже на плечі твої. Тобі й справді до пари дружина,

132 Що, дерев'яним зображенням хитро бика підманувши,

133 Плід понесла в своїм лоні подвійний. Але ж чи сягає

134 Голос мій слуху твого? Чи вітри тільки звук невиразний

135 Морем так само женуть, як і судна твої, о невдячний?

136 Хто б дивувався тепер, що бика замість тебе воліла

137 Взяти за мужа собі Пасіфая: ти більше мав люті.

138 Горе! Чого ж я стою? Веслярі вже розрубують, чую,

139 Хвилю дзвінку, а зі мною й земля моя вже відступає.

140 Та не поможе тобі, хто забув про моє добродійство,

141 Квапитись так: дожену й, за корму луковидну вхопившись,

142 Буду пливти, з кораблем нерозлучна». І стрибнула в море,

143 Вже й до корми дотяглася (жага їй примножила сили),

144 Вже он за кноським судном, невідчепна супутниця, в'ється.

145 Батько її спостеріг (перемінений в хижого птаха,

146 Він понад морем ширяв, жовтуваті розправивши крила),—

147 Тут же на неї упав, щоб ударити загнутим дзьобом.

148 Та ж, налякавшись, корму відпустила, вже падала в море —

149 Й тут мов легкий вітерець їй не дав доторкнутись до хвилі:

150 Крила були — замінилась у птицю й вона, що на згадку

151 Про волосок, по-злочинному зрізаний, зветься «Кіріда».

152 Мінос, як тільки торкнувсь кораблями землі куретідів,

153 Сотню биків на жертовники вічним богам у подяку

154 Склав і в палатах своїх порозвішував здобич багату.

155 Роду неслава тим часом зросла: материнської зради

156 Свідченням явним була дивовижна двотіла потвора.

157 Вирішив Мінос усунуть цей сором зі спальні своєї,

158 В дім незвичайний його, під склепіння глухе, помістивши.

159 Сам винахідник Дедал, із митців найславніший у світі,

160 Звів цю будівлю складну: переплутавши знаки, химерним

161 Плетивом різних ходів будь-кому міг там око змилити.

162 Так от фрігійський Меандр течією прозорою в полі

163 В'ється: то наче назад, то повзе вже вперед непомітно,

164 Хвилю зустрічну в потік свій приймаючи, вічно рухливий,

165 То до верхів'я свого, то до моря відкритого зверне

166 Хвилю грайливу, хистку. Так облудно й Дедал заплітає

167 Безліч усяких доріг; навіть сам із глибин лабіринте

168 Ледь до порога вертавсь: так ходи хитромудро петляли!

169 Там і загнали того, хто биком водночас був і хлопцем.

170 Там він і крові актейської двічі напивсь, але втретє,

171 З дев'ятиліттям новим, переможений, вже не напився:

172 Двері, що вдруге ніхто в них не входив, удруге побачив

173 Той, кого нитка вела рятівна з допомогою діви.

174 Зараз же, викравши Міноса доньку, нащадок Егея

175 Морем до Дії подавсь, а супутницю кинув, жорстокий,

176 Там, на її побережжі. Заплакану, журну, самотню

177 Вакх пожалів, пригорнув. А щоб вічною поміж зірками

178 Славою діва втішалась, — вінок із чола її знявши,

179 В зоряне небо метнув; у повітряні звившись простори,

180 Лине — й мигтять, поробившись зірками, його самоцвіти.

181 Форму зберігши вінця, зупинивсь він, де два Геркулеси:

182 Той, що припав на коліно, і той, що в руці із змією.

183 Втім, надокучив Дедалові Кріт, утомило вигнання;

184 Рідні місця спогадав, та від них одмежований морем,—

185 «Хай собі,— мовив якось, — перекриє моря й суходоли,—

186 Небо відкрите для нас, тож по ньому майнемо додому.

187 Землі й моря хоч посів — не посів, проте, Мінос повітря».

188 Мовив і думку свою скерував на нечуване діло,

189 Взявся природу мінять: укладає рівненько пір'їни,

190 Щоб поверх менших, дрібних, поступово все більші лягали;

191 Наче по схилу рядками росли вони. Так от селяни

192 Склали собі з різнодовгих тростин гомінливу сопілку.

193 Ниткою зв'язує їх посередині, скріплює воском

194 При корінцях, а тоді, так уклавши їх, дещо згинає,

195 Як ото в птаха крило. Ні на крок не відходив од батька

196 Хлопець Ікар; що торкається згуби своєї — не відав.

197 То, сміючись, перехоплював пір'я, що ним час од часу

198 Бавився вітер — блукач, то розм'якшував пальцем жовтавий

199 Віск, заважаючи батькові в праці його небувалій,—

200 Все під ногами крутивсь. Та нарешті великий умілець

201 Викінчив