Сучасна теория грошей - Рендал Рей

Розгляньмо тепер, як бюджет уряду впливає на недержавний сектор економіки. Саме в цьому розділі ми з’ясуємо зв’язок між бюджетними дефіцитами та заощадженнями і впливом бюджетних дефіцитів на банківські резерви та процентні ставки. Ми зупинимося лише на загальних питаннях; бюджетні обмеження й інші деталі будуть обговорені пізніше.

Пригадаймо з попередніх параграфів: якщо один із трьох секторів економіки підтримує дефіцит, то принаймні ще один повинен мати профіцит (заощаджувати). Причина цього — рішення суб’єктів із сектору, що дотримується дефіциту, витрачати більше за свої доходи. Водночас суб’єкти економіки із секторів з профіцитом витрачатимуть менше за свої доходи, якщо, звичайно, ті надходять. З погляду кейнсіанської теорії це по-різному виражені твердження-синоніми: «витрати генерують дохід» та «інвестиції генерують заощадження». У контексті цього вони означають, що дефіцитні видатки державного сектору генерують профіцит (заощадження) недержавного сектору.

Очевидно, що таке пояснення перевертає усталене уявлення про бюджетні дефіцити. MMT доводить: бюджетні дефіцити «фінансують» заощадження недержавного сектору в тому розумінні, що дефіцитні витрати уряду забезпечують дохід, який дозволяє недержавному секторові підтримувати профіцит. Якщо ж звернутися до фінансових залишків, то саме випуск урядових IOU дає змогу недержавному сектору накопичувати фінансові вимоги до уряду.

Звучить дивно, але сам фінансовий процес не складний для розуміння. Уряд витрачає (купує товари та послуги чи здійснює трансфертні соціальні платежі), кредитуючи банківські рахунки реципієнтів. Водночас поповнюються резерви комерційних банків у центральному банку. Уряд отримує податкові надходження, списуючи кошти з банківського рахунку платника податку (натомість центральний банк списує податкову суму з резервів банків, що обслуговують платників податку). Дефіцит упродовж певного періоду (скажімо, року) означає, що на резерви комерційних банків у центральному банку зарахувань надходить більше, ніж здійснюється списань. Таким чином, недержавний сектор реалізує свій профіцит проти державного сектору насамперед як такі нетто-зарахування180 на банківські рахунки. Тож усе просто: дефіцити державного сектору створюють профіцити недержавного.

У разі профіцитів державних бюджетів усе змінюється: якщо уряд дотримується профіциту, це означає, що в недержавному секторі дефіцит. Тобто залишки на банківських рахунках нетто (або в чистому вигляді) списуються181. Очевидно, бюджетні профіцити уряду призводять до руйнування чистих фінансових активів недержавного сектору через нетто-списування.

У разі бюджетних дефіцитів банківські резерви спочатку збільшуються на таку саму суму. Це відбувається завдяки тому, що витрати казначейства миттєво спричиняють зарахування на банківські рахунки одержувачів урядових витрат і водночас зарахування у резерви комерційних банків у центральному банку182.

Щоб краще зрозуміти вплив дефіциту на резерви, розгляньмо систему, яка ще донедавна діяла в США, коли центральний банк не платив відсотків на залишки резервів. Це було до того, як ФРС запровадила політику кількісного пом’якшення. Витрати уряду з дефіцитом бюджету зрештою призводять до надлишкових залишків резервів у центральному банку: банки триматимуть на своїх рахунках більше резервів, ніж їм потрібно. У відповідь на це комерційні банки одразу ж почнуть надавати надлишкові резерви в овернайт-кредит іншим банкам на міжбанківському ринку резервних грошей.

Якщо вся банківська система має надлишкові резерви, то на міжбанківському ринку пропозиції надання резервів у кредит за поточною ставкою будуть незатребувані. Тоді банкам з надлишком резервів, щоб хоч якось на них заробити, доведеться знижувати процентну ставку. І ця «ринкова» ставка буде нижчою за цільову ставку овернайт центрального банку.

Через те що попит на резерви вкрай негнучкий щодо процентної ставки, зменшення ринкової ставки не збільшить обсягу резервів, яких потребують окремі банки. Іншими словами, у системі комерційних банків загалом неможливо усунути надлишкові резерви на рахунках банків простим зниженням процентної ставки. Якщо процентна ставка на міжбанківському ринку резервних грошей впаде нижче за цільовий рівень, то саме центральний банк здійснить інтервенцію, усунувши надлишок резервів з рахунків комерційних банків.

Таке відбувається, коли центральний банк продає державні облігації зі свого портфеля цінних паперів. Це називається операціями на відкритому ринку (ОВР). ОВР забезпечує обмін надлишкових резервів на державні облігації: на балансі центрального банку здійснюється бухгалтерська проводка з дебету (списання) його зобов’язань перед комерційними банками за резервними грішми, а з балансу банку — покупця облігацій списуються резерви на його рахунку в центральному банку. Водночас сума проданих облігацій списується з активу центрального банку й зараховується на актив комерційного банку.

Оскільки резерви на балансі комерційного банку зменшуються на суму, на яку збільшується портфель державних облігацій, можна констатувати, що внаслідок цієї інтервенції центрального банку в активах комерційного банку відбувається заміна. Але тепер комерційний банк набуває права вимоги до уряду (через володіння державними облігаціями), а не до центрального банку (через резервні гроші). На балансі центрального банку зменшуються не тільки активи (портфель державних облігацій), а й зобов’язання (резерви на рахунках комерційних банків). Тепер комерційний банк «щасливий», бо заробляє процентні доходи на облігаціях.

Очевидно, що цього процесу було б не уникнути, навіть якби центральний банк сплачував банкам відсотки за залишками резервних грошей, як це нині практикується в Сполучених Штатах, а раніше було в Канаді. Щойно комерційні банки акумулюють увесь потрібний їм обсяг резервів, вони спробують замінити надлишок резервів на державні облігації, які дають більшу дохідність. Банки не опускатимуть міжбанківську процентну ставку овернайт нижче рівня «ставки підтримки» (за якою центральний банк платить за резервами), адже жоден комерційний банк не надасть резерви в кредит іншому комерційному банку за ставкою, що нижча від тієї, яку він може отримати від центрального банку. Натомість комерційні банки з надлишком резервів купуватимуть державні облігації з більшою дохідністю.

На практиці процентна ставка на резерви, що платить центральний банк, нижча за ту, під яку він віддає резерви в кредит комерційним банкам. Наприклад, комерційні банки США та Канади позичають резервні гроші в центрального банку через дисконтне вікно під дисконтну ставку (її ще називають «банківською ставкою», або «ставкою овернайт»). Позичаючи резервні гроші, центральний банк може стягувати з комерційних банків на 0,25 процентного пункту більше, ніж ставка, за якою він платить комерційним банкам за їхніми залишками резервних грошей. Наприклад, центральний банк стягує 2 % за кредитом і платить 1,75 % за залишком резервів. «Ринкова» процентна ставка на міжбанківському ринку резервних грошей залишатиметься приблизно в цих самих межах, бо комерційний банк з недостатніми резервами може позичити в центрального банку під 2 %, а комерційний банк з надлишковими резервами може заробити 1,75 % просто за залишком резервних грошей на рахунку в центральному банку.

Супроти твердження, ніби держава