Сучасна теория грошей - Рендал Рей
То що ж станеться, якщо тепер пан Петренко сплатить 200 доларів продавцеві автомобілів, який має банківський рахунок в іншому банку під назвою «Банк Б»? Баланси цих банків будуть такими:
Баланс «Банку А»
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Поточний рахунок пана Петренка = −200 $
Резерви до сплати «Банку Б» = +200 $
Баланс «Банку Б»
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Вимога до резервів «Банку А» = +200 $
Поточний рахунок продавця автомобілів = +200 $
«Банк А» винен 200 доларів резервів «Банку Б», але він їх не має. Де він візьме резерви?
«Банк А» отримає резерви з найдешевшого джерела. Він може продати активи (в нашому прикладі «Банк А» має лише будівлю, тому отримувати резерви в такий спосіб буде дуже дорого; але він може продати облігації, якщо їх має). Або ж може позичити резерви в інших банків, інших економічних агентів (вітчизняних чи іноземних) або в центрального банку. Звичайний спосіб отримати резерви — позичити кошти в центрального банку, монопольного постачальника резервів. Отже:
Баланс «Банку А»
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Резерви = +200 $
Зобов’язання перед центральним банком = +200 $
Баланс центрального банку
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Кредит на резерви «Банку А» = +200 $
Резерви = +200 $
Тепер, коли «Банк A» має резерви, він повинен сплатити борг «Банкові Б».
Баланс «Банку А»
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Резерви = −200 $
Резерви до сплати «Банкові Б» = −200 $
Баланс «Банку Б»
Зміна активів
Зміна зобов’язань і чистої вартості
Вимоги до «Банку А» = −200 $
Резерви = +200 $
От і все! Заборгованість між двома банками сплачено. Остаточні баланси «Банку A», «Банку Б» та центрального банку мають такий вигляд:
Баланс «Банку А»
Активи
Зобов’язання і чиста вартість
Кредит панові Петренку = 200 $
Будівля = 200 $
Борг перед центральним банком = 200 $
Чиста вартість капіталу = +200 $
«Банк А» створює гроші доти, доки відсотки, які він отримує на кредиті панові Петренку, вищі за відсотки, що він платить центральному банку.
Баланс «Банку Б» (припускаємо, що до цього в нього не було жодних резервів) такий:
Баланс «Банку Б»
Активи
Зобов’язання і чиста вартість
Резерви = 200 $
Поточний рахунок продавця автомобілів = 200 $
Баланс центрального банку (припускаємо, що до цього він не видавав банкам авансів чи готівки):
Баланс центрального банку
Активи
Зобов’язання і чиста вартість
Кредит на резерви «Банку А» = 200 $
Резерви = 200 $
Зверніть увагу: всі ці операції не вимагають фізичного переказу готівки; це лише бухгалтерські проводки в комп’ютерних системах банків, що здійснюються простим натисканням клавіш на клавіатурі комп’ютера. Також зауважте, що ми показуємо тільки активи й зобов’язання, безпосередньо пов’язані з нашими прикладами. Звичайно, приватні банки та центральний банк мають на своїх балансах багато інших активів і зобов’язань, а також чисту вартість капіталу.
На практиці центральний банк зазвичай не видає резервів банкові прямо — як аванс без забезпечення; замість цього він проситиме заставу (найчастіше державні облігації), а також позичить менше коштів, ніж вартість застави. Тобто, якщо «Банк А» має облігацію на 300 доларів, то віддасть її центральному банку в обмін на резерви. А той, відповідно, надасть лише 285 доларів, якщо дисконт становить 5 %.
Блок: Відповіді на запитання читачів
Запитання: У чому полягає зв’язок між підходом обліку дебету і кредиту та підходом джерел фінансів та їх використання158? У бізнес-школі на курсі з бухгалтерського обліку я дізнався, що вони дещо відрізняються.
Відповідь: У цьому посібнику ми використовуємо так звані бухгалтерські T-рахунки, описані в підручниках про гроші та банківську діяльність. Банківські кредити перебувають на стороні активів балансу банків, депозити до запитання — на стороні зобов’язань. Для позичальника все навпаки. Випускникам бізнес-шкіл я наполегливо рекомендую статтю Лоуренса Рітте «Рахунки грошових потоків: новий підхід», що побачила світ на сторінках «Джорнал оф Файненс» у травні 1963 року159. Автор пояснює балансовий звіт, використовуючи підхід щодо джерел фінансування та його використання, розтлумачує, що таке реальні й фінансові активи; далі все це зводиться до руху грошових коштів. Концептуально ці два підходи дають однаковий результат; підхід T-рахунків простіший.
Запитання: Чи спричиняє нестача резервів обмеження в кредитуванні?
Відповідь: Ні. Не беріть мої слова за чисту монету. Наведу лише кілька прикладів. Колишній старший віце-президент Федерального резервного банку Нью-Йорка Алан Голмс пояснював у 1969 році, чому тогочасна дивна монетаристська політика боротьби з інфляцією шляхом регулювання зростання грошової бази (резерви плюс готівка) зазнала невдачі. Він наголосив, що вона постраждала через «наївне припущення», ніби банківська система розширює кредитування тільки після того, як (Федеральна резервна) система (або ринкові чинники) постачають резерви в банківську систему. У реальному світі банки видають кредити, створюючи при цьому депозити, а резерви шукають пізніше. Інший слушний аргумент на користь цієї тези наведений у статті Пола Шерда, економіста компанії «Стандарт енд Пурз», що побачила світ у серпні 2013 року під назвою «Повторюйте за мною: банки не можуть кредитувати і не кредитують з резервів» (Paul Sheard. «Repeat After Me: Banks Cannot And Do Not 'Lend Out' Reserves», Standard & Poor, Credit Market Services, Global Economics and Research, New York, August 2013, http://www.money-for-nothing.nl/wp-content/uploads/SP-Banks-Cannot-And-Do-Not-Lend-Out-Reserves-aug-2013.pdf). Назва говорить сама за себе.
Запитання: Де банки тримають кошти? У сховищах? Чи в центральному банку?
Відповідь: Насправді банки не зберігають гроші ні в центральному банку, ні у своїх сховищах; насправді банки «не мають» грошей. Віллі Саттон (заґуґліть це прізвище) помилився. Коли його запитали, чому він грабував банки, він нібито відповів: «Бо там є гроші». Не завдавайте собі клопоту грабувати банки, бо
