Українська література 17 століття - Автор невідомий
Тепер би-м бив пан всього світа,
*
Безпечне біжіте,
а душу його пильно стережіте,
Аби-сьте того Іїсуса поймали,
а мні о том рихло знати давали.
Люципер мовить до Ада:
Юж-єм, Аде, послав по Іїсуса слуг своїх вірних, Бенеру і Трубая, воєвод немалих.
А кгди будуть бубнити,
в той час душу його будуть провадити.
А ми сюда ангелов не допускаймо
і віри їм не даймо,
Аби нас не зрадили
і душі його, до неба не запровадили.
Не бойся, Аде, пане мой милий!
Чом єст так барзо унилий?
Єще я в господарстві твоєм не оспалий
і вік пробув немалий.
Не бойся Маріїна сина! Кгди он чоловік, не вчинить нам нічого вовік.
А я завше з тобою
готов хоч і на пляц до бою.
А пекло — то моя столиця,
где рачить його моя правиця.
Кгди он божий син, не терпів би он муки
і не видан би бив жидом на смертельнії руки.
Ад до Люципера мовить:
Юж я плачу і ламентую,
хоч єще жадної навальності не маю.
Живот мой дреніє
і в очах моїх мріє.
Живот чуєт, тілько не скажет:
подобно той Іїсус, пришедши, всіх нас пов’яжет.
Люципер до Ада мовить:
Що, Аде, по том, що так плачеш і прорицаєш,
що єси прожив, то всі дні свої проклинаєш?
Ад до Люципера мовить:
О старосто Люциперу, стражею затвори пекло, жеби жадної душі з нього не втекло.
А там ізо всіх сторон мідянії ворота поставив
*
І затвори желізними ланцухами модними стягнув і твердими колодками барзо замкнув.
І тисящу тисявд маю войська збройного, може, і Христос не ходить так гойно.
Святий Іоанн Креститель мовить до Ада:
Смутися, Аде, плач і ляментуй вовік, кгди ідет до нас бог і чоловік.
Готував єси на нас пекло, в’язення, котороє іж будет во твоє врем’я.
Весполь із слугами твоїми
будете под ногами божими.
Возстани, Давиде, і в струни вдаряй а творця свойого і бога вихваляй!
Ото будет запевне по нас
і не пойдет одсюду без нас.
Люципер мовить до святого Іоанн а Крестителя:
Постой, Іоанне, єще ся не вихваляй і того Іїсуса не прославляй!
І ти тут будеш, і твой Іїсус будет у нас,
а хто дужчий, той ся виграєт змежи нас.-
І ти ся не вификглюєш, хоч би-сь ся як фикгльовав з тим, которому я дорогу готував,
Бо єс Іоанн, зовуть тя покаянію проповідник, але ти власний Іїсусов похлібник.'
Для того ти в’язнєв моїх потривожив,-же їм єси повість розмножив,
Як то тут маєт Іїсус до пекла уступати і всіх моїх в’язнєв од мене взяти.
То і нікгди не дочекаєш,
тілько славу тую дурно розмножаєш.
А довго ще ти тут будеш стояти
а що раз то больш о Христі повідати?
А ходи но ти сюда, больше не повідай,
товариству моєму і мні страху не задавай,
Бо ми ся і знаку його не боїмо
і на божество його не глядимо.
Знаю я, же єст бог в небі,
которому співають ангели: «Слава тебі!»
Але тут бога немаш,
*
А ти пророкуєш і сам його не знаєш, тілько його на помощ призиваєш.
Бо бог в небі со ангели пануєт,
а моя слава по всем світу розкошуєт.
І мене люде всі на язиці носять
і больше, ніжли бога, о що просять.
А я ведлуг просьби їх буду чинити,
а хто мої учинки чинить, буду його любити.
А за тоє їм обфітую ласку покажу,
не єдного в огонь пекельний усажу.
А ти, Іоанне, пойди, больш не повідай, товариству своєму не помагай.
Виджу я, же ти фікглюєш,
і розумію, же ся утекти готуєш.
Ой, не увойдеш од мене, рицеру-пташку, ми того не боїмося, Іванашку.
Подобно той Іїсус буде, то й ти будеш із нами в той такой ямі.
Отож посел пер вий біжить і мовить:
Пане Аде наш,
а кгди ж над тебе большого немаш!
Послали мене воєводи Бенера і Трубай, нічого ся на раз не лякай.
А що єси хотів і просив, то все поорудували і Христа того у ланцухи поубирали.
Водять його жиди од града до града, ніхто йому не дасть і раз правди.
Чулем од жидов, іж веден будет за місто,
і знаю добре, іж готують на нього лобноє місто.
Посел вторий прибігає і мовить:
Ото юж, пане Аде наш, жиди Христа на кресті прибили і желізними гвоздьми руці і нозі прибили.
Ой, уже не буде в жидов така рада конечне, а ми будем з тобою жити навіки безпечне.
Послали мене воєводи повідати і радость тую розмножати.
Посел третій прибігає і мовить:
Отож, пане Аде, Христос умираєт, на кресті главу свою прикланяєт.
Жиди все тіло його ізбили
і копієм бок його пробили.
Осталися там наші воєводи,
аби, душу його взявши, принесли сюда на нашії
угоди.
Лн>ципер до Ада мовить:
Видиш, Аде, такую новину,
що &я стало нр'йЗ' шйе Маріїну сину.
Юж жидйjpa Кресті його прибили і бок ййму копієм пробили
і їернОвий вінець на главу вложили.
А нам потреба о душі його пильноє старання міти, аби душу його поймати во своя сіті.
Ад до Люципера мовить:
Моя то рада такая і голова старая:
Душі Христової не беріте ані її стережіте.
Нехай ідет вона до неба, а нам його тут не треба.
Бо всі пророці поднеслися і радують, приход його духом святим чують.
Мусить то правдивий бог бути,
а для єдної душі всіма треба гигнути.
Бо уже, я бачу, близько конець наш,
і наше старшинство тепер єст, а завтра немаш.
Посел четвертий прибігл і мовить:
Отож Христос юж умер,
але я бачив недавно тепер.
Але кгди душа його вийшла з тіла, тогда не єдина плоть ізімліла.
І ми ся полякали
і далеко од неї повтікали.
Хотіли-сьмо його поймати,
а кгди обачили, страшно було к ней приступати.
Ангельськії войська около оступили а нас до неї не допустили.
Дрижала земля, був страх і доки, же аж ламалися ланцухи.
Сонце і місяць попреміняли,
і много од мертвих повставали.
А тії аж од страху падали
і через три години лежали.
І ми, ся страху уже набравши,
ідемо до пекла, зброю побравши,
І чули-сьмо од ангелов, же во третій день воскреснет—
і прийде до нас і маєт взяти всіх в’язнєв конечне у нас.
Воєводи мовять Бенера і Трубай:
Великий наш
