Українська література 17 століття - Автор невідомий
і непремінним ласкам назавше вручаю.
* *
. * .
Богу ж даю і о сем благодареніє
а вам низькеє обще всім поклоненіє.
1 за всяку річ навік буди йому хвала
і пречистой матері всегдашняя слава.
Амінь.
* *
*
Тот же, що і в предмові вишшей пудписався а од бога і од вас ласки сподівався.
Котрую і днесь ласку втож мні показуйте і при добром здравії всі многолітствуйте.
* *
❖
Сим концем сія книга уже ся кончаєт, а писавший єя всім поклон оддавает.
ДРАМАТУРГІЯ
АНОНІМ
СЛОВО О ЗБУРЕНІЇ ПЕКЛА,
ЄГДА ХРИСТОС, ОД МЕРТВИХ ВСТАВШИ, ПЕКЛО ЗБУРИВ
Люципер мовить до Ада:
Знаю я, Аде, о том Христі много причин,
іж он єст од коліна Давидова Маріїн син, Которий сам себе сином божіїм іменуєт і чоловіком також називуєт.
0 том пророці здавна проповідують
і повість тую тілько дармо розмножують;
Од повшости тисящі богом і чоловіком його
визнавають, а наших собі за ні за що мають.
Але юж маю слуги в справах моїх біглих
не тілько на землі, але і на облаках світлих. Знаю я, що ся діє і на краю світа,
коли бог оснував землю і положив на ній
дочаснії літа. Так под небом і в морях і под землею що ся діє, знаю, в єдной годині през слуги свої много новин маю. А о том Христі і раз не знаю, но вісті певної єще ожидаю.
Дивная би то річ була, іж би бив на землі божий син;
Не могу і разумом поняти,
з которих би ся он могл причин взяти.
Знаю я єще і ангели, іж служать в небі богу,
а і о том ніт.............
Єще і на землі од слуг своїх много новин маю, а там єще певної відомості ожидаю.
А я тії справи, що бог сотворив, всі знаю,
а що ся іменуєт сином божіїм, того не разуміваю.
1 я бив-єм ангелом світлим і на облацєх жив
і всього ся там приглядів.
І знаю, що бог Адама создав од землі
і все живое, єже єсть на верх землі,
І в рай на востоці його посадив,
аби на землі бога і творця свойого хвалив. Але я тому барзо позавидів,
Адама і Єву ужем з розуму ізвів,
Іж божію заповідь преступили,— на то-єм привів, що ізгрішили.
А кгди згрішили, познали ся нагими,
Іж бог їм не хотів того гріха терпіти,
Послав ангела свойого і вигнав їх із райської розкоші,
*
Которої розкоші і розумом не поняти,
*
І од того часу ділай землю і в поті лиця твойого хліба
сніси,
а сього учинення свойого не віси.
В той час возрадойав-єм-ся і сміяв-єм з нього, же-м
привів,
що-м тоє одержав, чого-м хотів.
Албовім дев’ять хоров ангелов бог маєт, од которих завше хвалу приймаєт.
А я тілько помислив, зараз і струченний з неба,
і там мя посадив, где було мні треба.
Але то ся все стало з моєї причини,
*
Іж од древа заказаннаго зрадив овоц скоштовати
*
І єще-м ся о том старав,
аби ся мні Адам з потомством записав.
І сини Адамові на тоє подвів,
же Каїн Авеля із світа ізгладив.
0 од того часу зачав пекло будувати
і душі грішнії із сього світа ізбирати Із всім потомством. Ніхто мні не завидів.
Адама перворожденнаго запровадив
1 всіх дванадесять патріярхов
*
І царей незлічоних,
і рицеров барзо моцних,
Самсона барзо сильнаго
і цара Александра, всього світа можнаго,
І Давнда-цара, з которого плем’я Ісуса Христа
повідають
0 нем всі пророці, которії люд научають,
А пана мойого, Ада, і нас всіх в пеклі понижають,
*
Которих во одхланях моїх повно
*
І завше у мене їх єст много,
*
А хто ж у мене єще не будет,
той до скончання світа мене не забудет.
Ад до Люципера мовить:
Пане Люциперу, пане старосто,
хоч у тебе самого слуг тисящ сто,
Чомусь мні гадки великії в голові здоймають
1 фрасунки немалії мене строскають.
Зажиймо ми поради, а Христа того занехаймо,
і слуг своїх к себі заволаймо,
І кажімо ми їм, аби тому Христу дали покой,
жеби його не зачіпали, щоби і нам бив упокой. Мілем Лазара четверодневнаго у себе,
*
А кгди он заволав словом своїм кгвалтовим,
*
І вирвав у мене із зубов острих і притупив, которії собі од віка мів.
І тепер ся того бою,
жеби мні не було клопоту з тобою.
Люципер до Ада мовить:
Не фрасуйся, пане Аде наш!
❖
Хто вже не буде у тебе,
а ти будеш міти Іїсуса у себе.
Єсли ж то так страшен Маріїн син,
ово і я постараюся і буду шукати на нього яких
причин.
Уже напустив на нього жидов, і войшли у раду, аби на нього найшли фальшивую зраду,
І до того за злость його подмовив Іуду, аби видав Іїсуса до фальшивого суду.
Чинить ся богом, а хто ж перед ним стоїть?
Не вижу і я його, бо ся он і мене боїть.
А од тих апостолов дванадцяти
*
*
не будемо боязливими, хоч би било і тисящ
кілька двадцять.
І буду на нього міти сторожу пильную
од слуг своїх, од которих маю приязнь
прихильную.
В каждой годині буду знати,
*
Що той Іїсус будет уміти
і що будет чинити.
Ад до Люципера мовить:
Людиперу-старосто, добрий друже,
прошу тя, коло господарства мойого пильнуй
дуже.
Але рачте Христа не зачіпати,
бо мої усі жили починають дрижати.
Боюся я, аби мні не було яких страхов,
аби-сьмо не утратили пекельних кгмахов.
Люципер до А д а мовить:
Пане Аде мой, чому єси так боязливий?
Не бачиш перед собою войська, а так лякливий. Не тривож мене і моїх слуг вірних, которих маю і у сторонах чужих.
Але, Аде, добрую надію маю, душу Христову собі поймаю.
Зараз пошлю з войськом старшого воєводу Трубая, а другаго Бенеру под Єрусалим до великаго гаю, Аби Христа пильно стерегли,
жеби ангели душі його до неба не взяли.
Люципер до слуг мовить:
Гей, панове воєводи, пане Бенеро і ти, Трубаю, а я вас для того до себе волаю,
Жеби-сьмо поради зажили,
а того Іїсуса душі до неба не пустили,
Бо його жиди конечне разп’ясти мають
і о тоє пильно старають.
І нам ся о тоє пильно треба старати,
