Українська література 17 століття - Автор невідомий
Богме, я буду служити,
Коли так схочеш варити.
Та й же ся хороше маєш!
С т е ц ь к о
Та ти що робити знаєш? Кажи, щоби-м слугу свого
Знав та ласкав бив на нього.
К л и м к о
Я чоловік все робити
Знаю та вовки ловити,
Щоби овець не псували
Та бидла не розганяли.
І іншого звіра много
Достану ось з ліса того. Лисицю, що-м імів, несу,
Та за длуги йон понесу.
С т е ц ь к о
Того слуги потребую
Та юж ся тобі радую.
Будеш же гаразд мати
Та борзо хоч прибивати!
К л и м к о
Гаразд! Та ти звірка того Купи, дам його не дрого. Будеш до тей шепки мати.
Стецько v
Коли би го оглєдати.
К л и м к о Іще бистрий, тепер з ліса,
Утюкл би мені до біса!
Дома його оглєдаєш,
Гей же хороший — пузнаєш!
Стецько Як його шацуєш собі?
Климко За шість усьмаков дам тобі.
Стецько Вельми зачинив-єсь много!
Климко Кажи, що даш? Дам не дрого.
Стецько Три усьмаки возьми собі.
Климко Дай п’ять!
Стецько Не дам.
Климко
Жичу тобі!
Стецько
Много!
Климко А хочеш купити —
Чотирі. Та будем жити Собі. Лише длуг однесу Та горшки тоті понесу За тобою.
Стецько Іще. много Хочеш.
Климко Та богме не дрого!
Так бо-єм я винен сила,
Коли-сьмо там у корчмі пила!
Стецько Бери ж юж чотирі гроші,
. Та ся верни, як хороший.
Климко Гаразд! Із міхом зоставлю Та не вельми ся забавлю.
Тут одходить Климко, а Стецько оглядає лисицю..
Осмотру тую лисицю,
Чи будет пуд рукавицю Та і пуд шегіку красейко.
Кіт утікає. .
Бідная ж мя головонько!
Ось-ось мені гроші збавив,
Лих чоловік, міх зоставив.
Ось кота в міху купив-єм!
Чом я так немудрий бив-єм,
Іже в тот міх не гледів-ем
Та, що у нім, не осмотрів-єм!?
0 бісу твоїй матері!
Кажуть: не каждему вєри.
(Шукає горшки.)
Та і горшки либой пубрав?
Ось, матунько, що-м я виграв На тоїм лихім ярмарку!
Біс взяв із горшками мірку!
1 сукні либой не маю?
(Шукає одяг, який поклав на горшках.)
Що мам дзеяти — не знаю!
Бідна ж моя головонько!
О нещесная ж матонько,
Що-сь мя на світ народила,
Що-м так ниньки стратив сила!
Климко приходить, перебравшись в інший одяг, а горшки кладе будь-де і прикриває їх одягом та травою притрушує.
• К л и м к о Та що, побратиме, тобі?
Стецько
Чи жартуєш з мене собі? Наробивши, та не знаєш?
Горшки-сь украв та питаєш?
І сукманов! Та-сь і здрадив
Мене в торгу: кота-сь всадив В міх! Та же лисицю маєш,
Казав-єсь, що ю продаєш!
То ю-м я заплатив тобі,
А того-м не з мислив собі,
Що-єм в тот міх не загледів.
А ти-сь прийшов, щоби-сь шидів! Іще, що мі єст, питаєш,
Та ся з мене насміваєш?!
К л и м к о
Та що ти на мене кладеш?
Що-м ся тут натрапив, рад-єсь? Не маю ким осьвядчити,
Що-сь смєв то на мене вложити!
Стецько
Як тебе зовуть? — питаю.
Климко
Климко.
Стецько
О, того не знаю,
Як здрайцю зовуть тамтого!
Та бо сєпка власна його,
Та для того-м гадав собі,
Що он, тамтот, мовив тобі. Прошу ж, пробач вину мою!
Климко
Милий брате, я з тобою.
Та як кажеш? Що тя здрадив?
Кота вперед в тот міх всадив?
Стецько
Ой так!
Климко Та і пубрав гроші?
Стецько
Пубрав.
Климко Чоловік нехороший!
Та імів служити тобі?
Стецько
Мів.
Климко З грошими пойшов собі?
Стецько Так, брате.
Климко
Та і сукману Взяв, біс в його маму,
Як непишному пану!?
Стецько Ой, взяв!
Климко То і горшки вкрав? Стецько
Так.
Климко Та-сь ти його не шукав? Стецько Ніт, бо ся ти натрапив-єсь. Климко Тепер-то?
Стецько
Тепер.
Климко
Зблуди в-єсь!
А хочеш мені вірити?
Здасть мі ся, що-м мів видіти Тепер чоловіка того,
Що мів горшков вельми много. Тот либой?
Стецько Ей, либой.
Климко
Сукману,
Що тобі, благому пану,
Либой взяв, нісл на палиці,
Та собі лігл на травиці.
О бугме тот, бо шарая Сукмана била такая.
С т е цьк о
Такая, такая!
Климко Чи хочеш мі вірити?
Коли-сь його покажу, не хоч го живити?
Ось лежить. А тот?
Стецько
Тот, тот!
Климко Ну ж тую палицю,
Гаразд його по хрепті, же змажет травицю Посокою.
Стецько О, буду ж його смаровати!
Мусить мені і горшки і все поврацяти!
Та як, мудрий, накрив ся, ось видиш, травою,
Щоби го не зглідино!
Климко
Бий кріпко! Та свою
Сукману і все побери,
А його в світі не дери!
Стецько, закасавши собі руки, б’є по горшках, а Климко тікає. Стецько Ой, матьонко, матьонко, тепер же мі лихо!
Чи біс, чи лих чоловік вправив мене тихо В то нестєсте велике, що-м убозтво своє Потовк, в нівеч обратив ті горщочки моє!
Що ся діять? Чи бог то милостив справити Хотів, такої речі на мене пустити,
Чи лихії люде? О боже милостивий!
Коли ж би ся тот трапив чоловік здрадливий, Що мі такої речі, а ось, пане, наброїв,—
Пузнав би, якби-м диви коло нього строїв! Возьму ж претя туй сукману,
Пуйду ся скарити пану.
Одходить Стецько, а Климко приходить, сміючись.
Климко Га-га-га-га-га-га-га! Двакрот одиного
Чоловіка-м ошукав, признамся до того.
Тот пан, що знаєт в світі гаразд махльовати, Пойду іще та знайду, кого ошукати!
[ІНТЕРМЕДІЯ ПРО МАКСИМА, РИЦЬКА І ДЕНИСА]
ОСОБИ:
Максим, Ридько, Денис — лісосплави.
Максим
Ідем же, брате, юж тою,
Що ідемо, дорогою, Коли-сьми юж зторговали Та і вся воли продали На тоїм лихім ярмарку!
Не будем бульше шарварку По тоїх волах робити —
Ліпше на флісі служити.
Рицько Ліпше, брате! Я з тобою Іду, ти іди зе мною.
Денис Ей, побратимове, стуйте,
Та, що говору, почуйте! Далек ідете? Кажіте!
Та з собою ме везьміте! Помагай бог вам!
Рицько
Здоровий Будь та короткими слови Кажи, о що питаємо
Та як те звати маємо?
Денис
Я-м з Камінця Подольськєго, Прийшов до містечка того На ярмарок з воли. Та Денис Істем.
Максим
Та біс тя тут приніс!
А ми вуд Городка. Знаєш?
Денис
Знаю.
Максим
Далек пойти маєш?
Денис
Ось коби ся з ким трапило,
Щоби нас хоть зе три било,
Ішов би-м
