Українська література 17 століття - Автор невідомий
Тьфу, сину, ци же-сь не чував,
Що мовлять люде — а, б, в, л?
Іой-гой, сину, нічого доброго з тебе не буде!
Син
От ти, тату, не бридь, а ліпше чинити будеш, Коли мене не можеш письма научити,
От ти мене по святах полиш оженити. І
Тато
Ов песький сину, перепеський, поганський сину!
От коли умотаю руку у твою чуприну!
Та мені, сивцеві, казати лгати?
Прийшлося батькові од тебе лиха дождати!
Син
А чом же-сь мя змалу до школи не давав,
Але-сь мі вівці і телята пасти казав?
А тепер я до науки охоти не маю І тої язбуки прочитати не знаю.
Тато
Отже, панове, чого се я на старость дождав,
Що мені мой син брехати казав?
Син
Тату, тату! Як тя возьму києм обертати,
Не будеш знав, куди утікати!
А чом же-сь мя замалу до науки не давав?
То би-сь був з мене тепер ліпшую потіху мав,
А тепер росту псу трава, бо пам’яті не маю.
Озьми собі і кеблицю, бо нічого на нюй не знаю.
Тут син татові таблицю положить.
Тато
Ав, песький, перепеський, поганський сину!
Бодай-єм тя був не знав, такую дитину!
Так мене, старого сивця, зневажати?!
От тепер же я тебе озьму обертати!
Тут тато костуром на сина махаєт, а син та йому Костуром складаєт; по тім мовить.
Син
Ей.тату, дай покуй! Ей, гвалт! Тату, дай пукуй! Гамуйся!
Тут тато сина бієт, син мовить.
Син
Ей, не буду ті больше тривати,
А юж, боже, помагай, тата обертати!
І будет тата син бити, тато кричить.
Тато
Гвалт! Гвалт! Панове, од сина ратуйте!
Для бога, щоби мя не забив, його гамуйте!
Тут син, отця вибивши, пойдет і мовить.
Син
Нехай же тато знаєт, що мя замалу до школи не давав! То би я його тепер ні в чом не турбував.
Тут встанет отець, як його син виб’єт, мовить.
Тато
Приглядітеся, люде, моїй зніті од сина!
Ах, моя нещасливая нинішняя година!
Волів би-м го бив замалу до науки дати,
А ніжелі од нього тепер ганьбу отримати!
А южей пойду на нього где помсти шукати,
Буду я його добре шпікгувати!
І пойдуть.
Фініс.
белетристика
княжі ЖИТІЯ
[ЖИТІЄ КНЯГИНІ ОЛЬГИ]
Прийдіте вшелякого правовірнії возрасту, поклонімся господеві, хвалячи'пресвятоє ім’я його і великую його милость на нас, іже, сліпотою невірія і баввохвальства нас хоруючих, яко отець чадолюбивий, світом ласки своєї просвітив і в ра-зум правдиваго бога, во святой тройці славимаго. Прийдіте, похвалім і святую блаженную великую княгиню Ольгу которую бог, як денницю пред сонцем, послав в нашу Російськую землю. Тая бовім почала в темностІЛлудящих наставляти, баввохвальством зарослія серця ум’ягчати і православную християнськую віру щепити. —•
По многих літах, в которих наш народ руський, непре-станними войнами забавляючися межи собою, жив, жадного порядку і жадного старшого над собою не маючи; тілько, гди на войну виходили, вибирали з-межи себе єдного мужа валечного і мудрого і чинили його старшим собі, поки война тая ся одправила; а по том в [ча] щалися межи ними зайзро-сті, ненависті; і міли з того межи собою великії і непрестан-нії войни, од которих барзо їх много погинуло і уменшалося народу; а до того встав на них народ околичний козари (альбо газари), которії, звитяживши, їх вельми упокорили, гди теж господь бог, схотів ласку свою святую в нашой землі явити, дав покой.
І обрали собі князя, аби їми владнув, судив кривди і од [о] количних неприятелей боронив. І упросили собі-од землі варяжської (которії називалися пруси) великого князя Рю-рика. Которий пришов до них на великоє княженіє, і з ним братов два, [Си] неус і Трувор, ізо всім родом своїм і людом немалим. І од сих варяг, або прусов, по том наш народ прусами, а по том русами, а на остаток русь названо, а перед тим слов’янами називано. А інії повідають, для того, іж той народ бив вельми великий і валечний і по всей землі розсіявся і од розсіянія розський названий. А інії зась — од воло-сов русих. А іншії — од князя Рюрика руссю названо. Од князя теди Рюрика великоє княженіє Руськоє почалося. Той вшелякії порядки пристойнії і обичаї ліпшії установив.
I In иікоторих зась літєх браття його: померли. Незадовго по них і сам князь Рюрик помер, оставивши сина младого єдного, їгора, которого з княженієм руським оддав Ольгу, по-кревному своєму. Сей Ольг, владнучи панством, вельми меликії войни з околичними панстви мів і барзо много под княженіе руськоє подбив, межи которими і Царигород, так іж і греки дань давати мусили.
Од сього корене варяжського, з села Вибут, недалеко великого міста Пскова, святая великая княгиня Ольга родилася, любо не од княжого роду, єднак од зацного, поневаж Трувор брат Рюриков бив. Била теж на тварі слична і мудра над всі панни варязькії і руськії так, іж не било їй ровиої, а до того в чистоті вельми ся кохала, любо і закону не знала.
Гди Ігор, син Рюриков, будучи молодим, в панстві Псков-ськом поліованнєм ся забавляв, трафилося йому за рікою лов бачити, але. не мог ріки перебити. Обачив нікоєго в лодці пливучого, которого.упросив, аби його за ріку перевіз. А она, як князя, услухала. А гди обачив Ігор, іж не млоденець, але панна його перевозником, а до того єще на тварі барзо слич-ная, оная то Ольга, зараз, яко молодий, похотію блудною розпалився од самого только взгляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А она, зрозумівши, іж злую похоть мів, о чистості її мислив, як мудрая, мудрою своєю мовою розмову його пересікла, мовячи:
— Чому, княже, трвожишся? Зрозуміла-м бо з слов твоїх, же хочеш з мене ся насміяти, чого уховай боже. Але прошу тебе, послухай мене, одкинь од себе злую похоть, поневаж по том і сам ся того будеш вствдати. Вспомнй, же єст-єсь князь, а князю потреба бити, як світильнику. І яко ж можеш інших право судити, а сам зле чинити? А на остаток і тоє знай, же нас тут тілько двоє, теди не можеш мні сили учинити, а іначей волю чистою утонути, где і ти зо мною- мусиш, аніжли панєнства мойого чистость тратити.
Такії і большей сих слов блаженная Ольга до князя Ігоря мовила.
Князь зась, слишачи так мудрії слова і завстидавшися, мовчком переїхав ріку, а по часі одшов до Києва.
Такий початок добрий блаженної Ольги,
