Українська література 17 століття - Автор невідомий

І зогрій духом святим в нас хладнії серця, молим тя прісно о то од всього серця.

0 ЧАСАХ ПОГОДНИХ І О НЕПОГОДНИХ

Єжели прилучиться в котрий час погода, тогда людєм биваєт особна вигода,

Бо в погоду і смутний веселим биваєт

і в той час змало скорбі своєй забиваєт;

1 работающим ліпш тогда работати —

чисто за всякую річ руками ся взяти;

Паче ж подорожнім безскорбна дорога, котрії тогда безпреч о то молять бога.

А в безведрноє врем’я вся твар дряхлуєт і не мало, леч кріпко серце болізнуєт,

Бо і статчина оних часов надсаждаєт, которая в поїздах часто работаєт.

І особ чоловіку часові утрата

і на харч грошовая даремно ізтрата.

І непогоду давай, боже, когда треба,

а тогда удержуй, як її нам не треба.

Тілько ж во всяких речах воля твоя, боже, і твоя, владичице і наша госпоже!

Єднак просим, подавай і безведрность мірно, жеби християнський род не тужив безмірно.

О ШКОЛЯРАХ, ДРОВА КРАДУЩИХ,

І О ШКОЛІ

Школа — церковний угол, так ся називаєт,

кгди ж церковних набоженств дітей иаучаєт.

І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,

а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,

Бо, мовять, школа всяким странним дом..єст вольний, але, єднак же, праве он не своявольний.

І причетниками теж школярі ся іменують, , поневаж церкві святой щире услугують.'

А що часом вкрадуть дров, же не міть где взять,' міщане і селяне не хотять купувать.

А знаю, же б тим ділом люде не згрішили, іж би когда на який возок ся зложили.

Годило б ся церковним слугам то вчинити або з двора готових їм не зборонити.

Могло б милостинею й тоє ся назвати, а їм би рачив за то бог нагорожати.

Приповість же в школяров: не вкрав, але достав,— а ти, боже, за дрова гріха їм не постав.

А по-козацький, хоч вкрав, то мовять, же добув — кождий, розумію, козак о том слові чув.

А ви, панове, за сей вірш не подивіте і хто його написав, і того простіте.

О СОБОРНОМ ТРУЖДАНІЇ

Не дармо повідають, где, мовять, людей купа, там не буде боліти праве нікгди у пупа.

І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша,— правдивая то з віку реч і приповість наша.

І священик теж мовить: «Миром богу ся молім»,— і ми не надсядемся, єсли тоє сотворим.

Бо тяжкая робота єдного надсаждаєт

і працюючим збитнє здоров’я умаляєт.

І для того треба нам собором працювати і, як могучи, своєй силки остерігати.

О УПАДАЮЧИХ ХРИСТИЯНЄХ В НЕВОЛІ БАСУРМАНСЬКІї

Чтущи мні книги, в єдин час так начитав-єм слово, і, где оно єст, ах, запам’ятав-єм,

Же жиючих в неволях вельми похваляєт і блаженними оних людей називаєт.

Ми ж речем: не дай боже тих блаженств нам міти, але, жеб не дождали їх наші і діти.

Бо в неволях і віру часом повреждають, кгди і басурманами іниї ставають,

А которий не станет, терпить зле неволю,

покуль умрет або бог визволить на волю.

І що там за розкош, і якоє блаженство,

же на всяк день в роботах злоє окрутенство. Разві котрий щасливий, будет жить поволі, і жону поймет вірну, єднак же в неволі. Поневаж в наш край і тих турці не пущають, аж кром фортелями котрими вихожають І, винїедши, тогда ся блаженним назвет,

кгди без скорбі з багатством бог його пронесет. А єднак нечестивих юж нравов набрався,

когда меж невірними людьми розживався — Смісиша-сь бо в язиціх, навикша їх ділом, іж оскверниша-сь мнозі душею і тілом.

Зачим не давай, боже, вірних в ту неволю,

леч храни, да будуть зде творить твою волю.

ВІРШ, ПРОЩЕНІЯ ПРОСЯЩИЙ,

ДО ВСЯКОГО ЧИНА ЛАСКАВИХ ЧИТЕЛЬНИКОВ

Кому вподобаєт та книга, благословіть,

а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.

Із меж вас мієт бити, же всі біди знаєт,

прето нехай за сію книжку мя прощаєт.

А хто бід не познав, дай боже й не знати, хранить його божая нехай навік мати.

Кгди ж з віку такої скорбі не познав чоловік, аж по сії времена, по наш послідній вік.

А сам спаситель нехай в серця їх влагаєт, да кождий, сіє чтущий, мя благословляєт.

І благословившого, боже, благослови

і за увагу вічним царством нагороди.

О том зде молю тебе, сп.асителю-боже, і тебе, пречистая діво й госпоже.

СЕ ЖЕ ПАКИ ВІРШ ВМІСТО ПРЕДМОВИ ДО ЛАСКАВИХ І БЛАГОРАЗУМНИХ ЧИТЕЛЬНИКОМ, ОСОБЛИВЕ ДО ВІРШОПИСОВ

До чтущих написав-єм сіє прошеніє, іж би мні дарували прощеніє,

А барзій премудрості всякой навчонії а хочай і в науках простих цвічонії.

Хто віршописець зволить сію книгу читать,

то, где мало омильность взрить, не рач дивувать,

Бо інде і не равно силляв докладав-єм,

єднак їм приличностей большей покладав-єм; Может і сизора где знайти розерванна,

также і катенція где-кольвек неравна —

Кгди ж лятво ся чоловік скорбний помиляєт, хоч знаєт в чом і силу, також похибляєт, Поневаж всякому скорб способ одиймуєт, а благофортунному довціп услугуєт;

І аз, пишущи в розних місцях, омиляв-єм, же спокойного місця на тоє не мав-єм,

І, хоч мала книжка, рок-два компонував-єм,

іж щодень прешкоди в том завше дознавав-ем, Аж покуль оскудівший смисл могл то кончити,

а аще б не так, могло б больш ся розширити. Прето всякого чина до ног ся касаю

а за книгу ту од всіх прощен бить желаю.

* *

*

Грішний автор, або теж викладач віршов сих, будучи в гоненії, писав із скорбі їх.

Єднак охочий нехай хто-кольвек читаєт а трудившагося їми добре вспоминаєт,

Да і його бог также пом’янет самого

і сохранить за любов од всякого злого.

* *

*

Тому же подобноє автор докладаєт, хоч не годен, паки ім’я покладаєт:

ІзложитЕль віРшОв сих МнОгих благ вам желаєт, а НайпАче небесниХ добр щиро прияєт,

То єст всяКому чину бЛагостИ Христової,

Милості бозської всЕгда готової,

ВічНая бо заплаТа созданна впрод віка звлаща христолюбного ради чоловіка,

І милостям вашим зИчить то получити,

по Земном віку радость вічну Наслідити,

А нині чтущії се спасеннО здраВствуйте І весЕло о Христі Всі многолітствуйте,

Сего И паки обще всім желательствуєт і вседневНо Христа-спаса молебствуєт І покорно за сіє просить прощенія, зичачи божіяго благословенія.

* *

*

Сколько змоглем, в сей книзі віршов положив-єм, которими о розних річах доложив-єм.

Ви же, здраві, оную на втіху читайте

а писавшого єя, чтя, благословляйте.