Українська література 17 століття - Автор невідомий
або теж пуд час і в шию кулаком даваєт.
І не ложную то я річ о том докладаю,
але по правді святой тоє вам ізвіщаю.
А так малих добре цвіч ведлуг твоєї уваги,
і не будеш терпіть за них од людей зневаги.
Я твоєї милості, як приятель, прияю і повторе учити дітей поражаю.
За що і од людей добрих будеш міти славу, і од господа бога особную похвалу,
О РАТАЯХ,
АБО ТЕЖ О ПАШУЩИХ ХЛІБ ЛЮДЄХ
Над всі ремесла потребнійшоє подобно
пахарство, же тоє всьому світу вигбдно.
Бо хоч би хто срібро і злото могл робити» а, не міючи хліба, злота не вкусити.
Мовленна тая річ, же хліб серце укріпить, . єсли хлібом животи чоловік покріпить.
І без хліба не мощно всяким пробувати, бо без нього з голоду могуть умирати.
І не тілько убогий хліба потребует, але й багатому оний не попсуєт.
Багатий єще большей хочет його міти, жеб по смерті його уживали й діти.
А так хліб святий всюда всім не безпотребен, але й невірним он на світі потребен.
А ти, госшда* безпреч хліба людям умножай і ДйВШШГО на ввесь світ його урожай.
О МУЗИКАХ,
МЕНОВИТЕ О ЦИМБАЛІСТАХ І О СКРИПНИКАХ
Веселоє ремесло музицтво, повідають,
же іграми своїми смутних пудвеселяють,
А веселії паче веселими бивають,
когда музики в скрипку і в цимбали іграють.
І чесно также собі на світі пробувають,
кгди ж і самому богу похвалу оддавають.
Поневаж, як іниї ремісники цех мають,
так і оні, спасет їх бог, в цеху зоставають,
І ведлуг церковного укладу поражають,
і до церквей божіїх свічі часто справляють.
А кгди б хто мовив, же легким хлібом забавляють — такий їм хліб господь дав — нехай не подивляють,
І хліба даремного нігде не уживають,
тільки його всякії през працю заробляють.
І прето, хто ремесла научаєт,
таковий менш простою роботою труждаєт.
Ремесло — свято діло, на світі ся знайдуєт, котрий з пильною його охотою патруєт.
І хто ремесла свойого завше часто пильнуєт, тому до його праці і сам бог пособствуєт.
Нехай же без ліності і музики іграють
і веселості людям молодим додавають,
А, наігравшися, нехай троха і спочивають
да по повной скляниці горілки випивають.
О ДРУКАРЯХ, ЩО КНИГИ ДРУКУЮТЬ
Пишу вірші друкарям, ремісникам славним, которії друкують книги православним
Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно, а барзій тим, котрії жиють благочесно.
Друкують же всякії церковнії обрядки і всі християнськії рознії порядки.
На книгах бо вірнії моляться ко богу і в книгах обрітають до неба дорогу.
Кгди убо правильнії книги хто читаєт,
таков бесіду з самим богом одправляєт.
Чирство же ся знайдуєт оних то ремесло, але ускрутно вельми оно і тяжестно.
А особливе ногам, очам иеспокойно і не обрітається в роботі покойно.
Поневаж бо, як начнуть потягати праси,
аж на главах їх в.скорі мокрі стануть власи,
Зачавши бо, мусять ся до поту труждати, аж разві внощі могуть ізмало поспати,
І в великий роботу празник оставляють,
а тим часом способи вп’ять приготовляють.
І научив так бог їх рихло друкувати,
що за день, то не мощно за рок преписати.
Прето, як годні оні од вірних похвали,
так за труди вдостой їх, боже, вічной слави.
О СНІЦАРЯХ І О СЛЮСАРЯХ
Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства, а другоє вп’ять трудні также і слюсарства.
Сніцарі бо церковний деісус одрізають,
а слюсарі рознії теж штуки работають.
І сніцар в премудрості великий єст хитрець,
і слюсар в ділах своїх не менший тож мудрець.
Рознії бо мудрості слюсар показуєт,
і сніцар без числа штук дивних виставуєт.
Прето слушне б їм двом братами ся називати, же то премудростей навикли заживати.
Іний ремісник єдно діло токмо творить, як сапожник заєдно сапоги готовить,
А в двох сих ремесников розмаїта трудность, может ся почудити всяк, зря оних мудрость.
Прето ж їх в великой повазі треба міти і шанувати особ жони їх і діти.
І дай, боже, на землі їм всякую довольность за показуємую їми чудотворность,
І всяких ремісников нікгди не уменшай,
але для потреб людських повсюду умножай.
О СТРІЛЬНИКАХ,
ЩО СТРІЛИ КОЗАЦЬКІЇ РОБЯТЬ, І О КОЗАКАХ ПОХВАЛЬНОЄ
І стрільники козакам потребні бивають,
поневаж до воєнних справ стріли зробляють.
Бо і стрілою мощно так же поразити і, як огненною стрільбою, умертвити.
І дивная річ стріли, кгди їх витягають
вгору і високо, так нічим не досягають.
Же которий знайдеться козак здорових рук, то такий кріпко, моцно і добре тягнет лук,
Же аж может на версту воздух зачепити і хмури воздушнії стрілою пробити.
І то по правді тому тако бити можно, кгди і било на світі тоє то не ложно,
Іж некгдись стріла вгору козаком пущенна
суха, а з висоти в дол мокра возвращенна — Знать то, же скрозь дождевну хмуру стріла пройшла, тілько що щось облаков небесних не дойшла. Било то на сівері, в писця сього віку,
при людєх многих, а не при єдном чоловіку.
І тогда ж хмури частка на землю ізпала, величеством, яко чловічая глава,
В подобії льода, і там же і ізтаяла і водою світлою на землі зостала.
Прето дивуватися і зась стрілам треба, же мало самого не досягають неба.
А ви, козаки, лук здорові потягайте
і з огненних оружій сміле випаляйте,
Бог вам нехай побіждать врагов помагаєт,
а вас од врагов в войськах і в домах сохраняєт. Я всім малостям вашим сердечно гірияю
а пришедших з войська миле поздоровляю.
0 ВРЕМЕНАХ ЛІТНІХ І О ЗИМНІХ
Бог-господь сотворив нам времена і літа, котрії будуть трвати до кончини світа.
І часи теж всякії од нього створенні, но найпаче літнії, од всіх ухваленні.
Лучшей бо літо, в нем же всяк плод ся раждаєт
1 на зимньоє врем’я пищу умножаєт.
І что вготуєт літо, зима прибираєт,
а растінія плодов взимі не биваєт.
І, як мовять, на зиму літо работаєт, а зима работати на літо не знаєт.
І что одмітаєм в час літній что ногами, тоє з охотою б взяв взимі й руками.
А так пудданство зимі літо одправуєт, кгди всякії запаси їй завше готуєт.
Подобно то ситості зима в собі не маєт, что всякії літнії собрання з’ядаєт.
А і літо такоє жеб нікгди не било,
котроє нам би гріхи многі ізродило.
І не дай юж нам, боже, больш гріхов
