Українська література 17 століття - Автор невідомий

Пієнкний мя запах зайшов, почав я вонхати. Помишлю, чи не пасху там то тепер їдять?

Прикрадуся, аж усі поза столом сидять.

А єдина дитина на припічку сидить

Та єще нескубену передпічку держить.

Я, тихенько скравшися, мислив-єм, же вхвачу,

А ухвативши, хиже полегеньку втечу...

* *

*

Повім я вам, панове, красную приповість,

Хто собі варив їсти, знаю добре, же той їсть. А я на тоє єдин тілько не зобрався.

Жаль мі того великий, для того-м озвався.

А що ж, хоч би-м і рад був заложити кухню, Мусив би-м заставити остатную сукню.

Бо в котрий кут погляну, не знайду нічого,

А в запічку табором вошей лазить много. Скажіть мені, где воші дорого продають?

Мені за сто шелєга жадного не дають.

А ми то, небожата, много бід зажили,

Нім тих вошей у школі собі намножили.

А єст такії люде, що нізащо мають,

А особливе тії, що біди не знають.

Та ж і вош мізерная тілько где струп чуєт,

Там звикла і мешкати, не тілько ночуєт.

А ми то з давніх часов, учачися в школі,

Нічого не маємо, а нендзи доволі Мусимо заживати для святой науки,

Би-сьмо клейнот дорогий дали церкві в руки.

Нехай ся просвіщаєт з нашого убозтва

І нам теж уділяєт щедрот бозьких мнозтва.

Мусимо і вошами в світі торгувати,

Коли злота не маєм людєм дарувати.

Чей ми що за свой товар в Христа виторгуєм,

А чого нам не станет, ми ся заборгуєм.

Азали Христос-господь і нендзу познаєт,

Котрий і достатки всім вірним в світі даєт,

А нас, нищих, достатком небесним збогатить

І покармом ангельським в вічності наситить.

Бо-сьмо тут багатії в убозтво і скорбі,

Же нам повиростали юж на хребтах горби.

Маєм тварі висхлії каждий із голоду А натерпіли-сьмо ся зимна і холоду,

Кождого дня встаючи до церкви дзвонити.

А коли би не пошов, то дяк почнет бити.

Іди голий і босий до церкви читати.

Чи маєш ти чоботи, не будуть питати.

Але скоро крикнет дяк: «До церкви вставайте!» Зараз ся, небожата, до дзвона хватайте.

То нищий за повороз скоро тілько порвет,

Юж руки од морозу не прудко одорвет.

Пам’ятаймо ж тут усі на щастя оброти,

Бо єдними входимо на світ тот вороти.

З живота матки нашой єднако ся родим,

Хоч не єднаково з світа того сходим.

Леч чловєка фортуна не єдна пістуєт,

Бо бог і щасливості в нещастя ницуєт.

Сам бувши створителем, у своїй вічності Взяв на себе убозтво нашой мізерності,

Вбогих калік мізерних братією назвав І оним багатий дом у небі зготував.

Сам взиваєт нищетних на банкет до себе,

Сам себе видав на смерть, чловєче, для тебе,

Сам не мів где на світі приклонити глави,

Аби тебе впровадив до вічної слави.

Сам теж до пекельної пущався темності,

Би тебе з нендзи вирвав а ввів до світлості.

Сам нищим і убогим до нас прийти рачив,

Бо наші недостатки із неба обачив.

Тепер нас поратував в остатнії літа

І живот нам дарував творець всього світа.

Юж не будеш, чловєче, навіки вмирати,

Тілько рач побожності і цноти збирати,

Би-сь ся з ними пописав у солнечном небі Пред своїм сотворителем, уваж тоє себі.

Данило БР AT КОВСЬКИ Й

ДИСПУТ УБОГОГО З ПАНОМ

Пан з паном здуру вели диспут довгий, Сміливо мудрий втрутився убогий:

«Не теє, пане, у вас сперечання!» —

Пан йому в зуби — задав так питання. Не смів убогий розвивать проблему,

Не зумів з паном вести далі тему.

Тож раджу, цапе, не переч ти вовку,

Бо хвоста вирве — кинешся до сховку.

ПРО ХМІЛЬ

Бува, що сп’яну хтось комусь нашкодить,

На ранок каже: «Хмельницький те робить». Зі сну, тверезі, Хмеля гнівно лаєм,

А п’ючи, бочку наче наливаєм.

Зневажиш брата — «Вибач,— мовиш,— брате, Адже й ти п’яний часто звик бувати.

Тож пиймо знову, а як що учвариш —

Те, що учора,— Хміль тобі товариш». Хитрюгу Хмеля потріпати варто,

Аби із п’яним не заходив в жарти.

Спитай потому: «Як тобі сідати?

Хміль з Хмелем бився, не я бив тя, брате».

З ЧОГО ЗРОБЛЕНО ЖІНКУ

Жінку із кістки сотворив ти, боже. Кісткою в горлі стати вона може.

Мужа лупцює жіночка невинно, її ж не вдариш — бо слабке створіння. Слабше начиння з глини, аніж з кості — Мужеві гірше, аніж її мості.

БЕНКЕТ НА СЕЙМИКУ

Не ті вже пани, що були раніше,

Ті давно лежать десь на кладовищах, На хліб-сіль не звуть шляхтичів убогих,

Не дають винця при своїх порогах.

Під сеймик було кличуть гостювати,

Від тебе не ждуть жодної заплати.

А тепер пішли звичаї незнані:

Коли подадуть фляки у шафрані Чи пляшку вина поставлять для гостя —

За те обирать маєш йогомостя До сейму послом, кудись депутатом.

Як ні, то йому ти стаєш небратом. Сьогодні, як пан тебе почастує,

Питай, чого він собі потребує.

МІНЛИВІСТЬ СВІТУ —НЕ ЗРОЗУМІТИ

Ой, що за диво діється на світі,

Що тому смішки, тому сльози лити, Один здоровий, а інший хорує,

Один щасливий, а інший горює,

Той вола з болю, той радість голосить,

Той їсть паштети, а той хліба просить, Той спить в перинах, той кров розливає,

Той в красних шатах, той в гною конає. Осягнули б світу трагедію люди,

Коли б предивне приключилось чудо: Убрані й голі, здорові і хворі,

П’яні й голодні, веселі і в горі,

Коли б всі разом зійшлись в одній хаті — Що світ предивний, усім стало б знати.

ПОРАДА

Треба за мужа біднішого мати.

Тоді він буде тебе шанувати,

Буде тебе він хвалити усюди,

Ніде й ніколи тебе не забуде.

ПОКІРНА ЖІНКА

Покірна жінка все мужу прощає,

Поки за чуба його не впіймає.

Тоді полічить вона йому зуби —

З любові лупить, бо дуже вже любить.

Хто добрий лицар? — Лицарем мостивий.

Хто пан мостивий? — Комір соболиний.

Хто бив турчина? — Гетьман, прошу пана.

Хто гетьман славний? — Кого на те стане.

Хто тут філософ? — Той, що диспутує.

Хто диспутує? — Хто вино купує.

Хто красномовний? — Той, що гладко править. Хто гладко править? — Хто могорич ставить.

Хто чеснотливий? — Той, що венерує.

Хто брат зичливий? — А той, що дарує.

Хто франт, хто блазень, хто ледар, роззява? — Той, що без грошей.— Така в світі слава.

ДОБРА ЖІНКА

У всьому добру жінку, любий