Буря Мечів - Джордж Мартін
Дорнянин, усадовивши бранців на Брієнниного возовика спина до спини, зв’язав їх, а решта лицедіїв у цей час догола роздягали Клеоса Фрея, щоб подуванити його манаття. Рордж виграв заляпане кров’ю сюрко з гордим ланістерівсько-фреївським гербом. Стріли позоставили дірки і в левах, і в баштах.
— Сподіваюся, ти задоволена, дівко,— прошепотів Джеймі до Брієнни. Відкашлявшись, він сплюнув повний рот крові.— Якби ти мене озброїла, нас би в житті не пов’язали.
Вона не відповіла. «От же ж свиня вперта!» — подумав він. І — так, хоробра, цього в неї не віднімеш.
— Коли ми станемо табором на ніч, тебе зґвалтують, і не раз,— попередив він.— Мудро вчиниш, якщо не опиратимешся. Бо якщо почнеш боротися, позбудешся не лише кількох зубів.
Він відчув, як у Брієнни напружилася спина.
— Це ви б так вчинили, якби були жінкою?
«Якби я був жінкою, я був би Серсі».
— Якби я був жінкою, я б їх довів так, щоб вони мене вбили. Але ж я не жінка,— сказав Джеймі й підбуцнув коня під бік, пускаючи клусом.— Урсвику! Одне слово!
Блідий як мрець перекупний меч у подертому шкіряному плащі на мить натягнув повіддя і зрештою порівнявся з бранцями.
— Чого вам від мене забаглося, сер? І вважайте, бо знову вас провчити доведеться.
— Золото,— сказав Джеймі,— любиш золото?
Урсвик роздивлявся його почервонілими очима.
— Зізнаюся, користь від нього є.
Джеймі з розумінням посміхнувся до нього.
— Все золото Кичери Кастерлі. Навіщо віддавати його цапу? Чого не відвезти мене на Королівський Причал і не отримати викуп за мене самому? І за неї теж, якщо схочеш. Одна панна якось казала мені, що Тарт прозивають Сапфіровим островом.
Дівчина на це скривилася, але не сказала нічого.
— Ти мене за перекинчика маєш?
— Певна річ. А за кого ще?
Якусь мить Урсвик міркував над пропозицією.
— Королівський Причал далеко, та й там ваш батько. Лорду Тайвіну може не сподобатися, що ми перепродали Гаренхол лорду Болтону.
«А він розумніший, ніж здається». Джеймі аж розмріявся, уявивши, як повісить цього покидька з обтяженими золотом кишенями.
— Батька я беру на себе. Доможуся для тебе королівського відпущення будь-яких твоїх злочинів. Доможуся для тебе лицарства.
— Сер Урсвик,— промовив чолов’яга, смакуючи звучання.— Ото б моя дорогенька жінка запишалася! Якби тільки я її не вбив,— зітхнув він.— А що ж буде з бравим лордом Варго?
— Може, заспівати тобі куплет з «У Кастамері дощ»? Коли батько до нього дістанеться, цап уже таким бравим не буде.
— І як ви це зробите? Чи у вашого батька такі довгі руки, що він дотягнеться крізь мури Гаренхолу, щоб викинути нас звідти?
— Якщо доведеться...— (Збудоване королем Гареном чудовисько впало одного разу — може впасти і вдруге).— Невже ти такий дурний, щоб вірити, що цап здатен перебороти лева?
Перехилившись, Урсвик ліниво ляснув його по обличчю. Оця зневажлива недбалість була гірша за сам ляпас. «Він мене не боїться»,— похолов Джеймі.
— Я вже наслухався, Царевбивце. Був би я справді дурний, якби вірив обіцянкам такого клятвопорушника, як ти.
Приостроживши коня, лицедій рвонув уперед.
«Ейрис,— ображено подумав Джеймі.— Завжди все зводиться до Ейриса». Погойдуючись у такт крокам коня, він мріяв роздобути меч. А ліпше два мечі. «Один для дівки, другий для мене. Так, ми загинемо, зате заберемо з собою в пекло половину з них».
— Навіщо ви йому сказали, що Тарт — це Сапфіровий острів? — шепнула Брієнна, коли Урсвик від’їхав на безпечну віддаль.— Він ще подумає, що в мого батька повно коштовного каміння...
— Молися, щоб він так і подумав.
— А ви взагалі не кажете слова правди, Царевбивце? Тарт називають Сапфіровим островом через синяву його вод.
— Ти голосніше кричи, дівко, бо Урсвик, здається, не почув. Що швидше вони дізнаються, як мало за тебе можна отримати викупу, то швидше почнуть ґвалтувати. Тут кожен на тебе залізе, та хіба не байдуже? Заплющиш очі, розсунеш ноги — і уявляй, що це лорд Ренлі.
На щастя, це їй на деякий час заткало рота.
День уже котився до вечора, коли нарешті наскочили на Варго Гоута, який ще з дюжиною бравих компанійців саме плюндрував невеличкий септ. Вітражні вікна побили, а різьблені дерев’яні скульптури богів повитягали на сонце. Коли загін під’їжджав, товстезний дотрак — такого Джеймі в житті не бачив — саме сидів у Матері на грудях, кінчиком ножа виколупуючи в неї халцедонові очі. Неподалік на розкидистому каштані повісили вниз головою худенького лисуватого септона. Троє бравих компанійців зробили з його тіла тренувальну мішень. Один з лучників стріляв непогано: в мерця з обох очей стирчало по стрілі.
Щойно перекупні мечі помітили Урсвика з бранцями, зірвався крик півдюжиною різних мов. Цап сидів біля багаття, кусаючи просто з рожна недосмажену птицю, і по пальцях у нього текло сало впереміш із кров’ю просто в бороду, що звисала довгими пасмами. Витерши руки об сорочку, він підвівся.
— Саревбивсе,— проплямкав він,— ти мій бранесь.
— Мілорде, я — Брієнна Тартська,— гукнула до нього дівчина.— Леді Кетлін Старк наказала мені доправити сера Джеймі на Королівський Причал, до його брата.
Цап ковзнув по ній байдужим поглядом.
— Нехай жамовкне.
— Вислухайте мене,— закликала Брієнна, поки Рордж різав мотузки, якими вона була прив’язана до Джеймі,— іменем короля на Півночі, короля, якому ви служите, будь ласка, вислухайте...
Рордж стягнув її з коня й почав копати ногами.
— Ти гляди, кості їй не поламай,— крикнув до нього Урсвик.— Бо за цю суку з конячою мордою можна сапфірів узяти стільки, скільки вона сама важить.
Дорнянин Тимеон разом зі смердючим ібенцем стягнули Джеймі з сідла та грубо підштовхнули до багаття. Поки вони давали волю рукам, неважко було б висмикнути в одного з них меча, але ворогів було забагато, а сам Джеймі — досі в ланцюгах. Одного-двох він би зміг
