Буря Мечів - Джордж Мартін
«Вона дужча за мене!»
Від цього усвідомлення він аж похолов. Певна річ, Роберт був дужчий за нього. І Білий Бик — Ґерольд Гайтавер — у розквіті сил теж, і сер Артур Дейн. Серед нині живущих дужчий за нього був Великий Джон Амбер, швидше за все — Дужий Вепр Крейкгольський, без сумніву — обидва Клігани. Та в Гори-на-коні сила взагалі була нелюдська. Але це не мало значення. Завдяки моторності й майстерності Джеймі всіх їх міг здолати. Але ж тут жінка! Здоровезна корова, звісно, та все одно... по справедливості, це вона б зараз мала знесилюватися.
Натомість вона загнала його назад у потічок, крикнувши:
— Здавайся! Кидай меча!
Під ногою Джеймі перевернувся слизький камінець. Відчуваючи, що падає, він свою невдачу перетворив на атаку. Кінчик меча, ковзнувши по підставленому клинку, уп’явся дівчині в стегно. Розцвіла червона квітка, і Джеймі якусь мить помилувався цією картиною, поки коліна не гримнулися об камінь. Біль його просто осліпив. Брієнна з хлюпанням стрибнула на нього й відбила геть його меча.
— Здавайся!
Джеймі штурхнув її плечем по ногах, і вона рухнула згори на нього. Вони покотилися, буцаючись і борюкаючись, поки вона врешті не всілася на нього згори. Він примудрився висмикнути в неї з піхов кинджал, але застромити його їй у живіт не встиг — вона схопила його за зап’ястя і з такою силою вивернула йому за голову руки, притискаючи до каміння, що йому здалося — суглоб вилетів. Друга долоня лягла йому на обличчя.
— Здавайся!
Брієнна занурила його голову під воду, потримала, витягнула.
— Здавайся!
Джеймі виплюнув воду їй в лице. Штурхан, плюскіт — і от він знову під водою, марно дриґаючи ногами, задихаючись. І знов на поверхні.
— Здавайся, бо я тебе втоплю!
— І зламаєш обітницю? — рикнув він.— Як я?
Тут вона його відпустила, і він з плюскотом булькнув під воду.
А в лісі луною пішов хрипкий сміх.
Брієнна скочила на ноги. Нижче пояса вона вся була в болоті та крові, одяг розхристаний, обличчя червоне. «У неї вигляд такий, наче нас заскочили не в бою, а в ліжку». Джеймі по камінню поповз на мілину, скутими руками стираючи кров з чола. Обабіч ріки вишикувалися озброєні чоловіки. І чого дивуватися: вони-бо з Брієнною тут так шуміли, що дракона могли збудити.
— Вітаю, друзі,— приязно гукнув Джеймі.— Перепрошую за галас. Я тут саме дружину шпетив.
— А мені здалося, це вона тебе шпетила,— озвався дебелий і міцний чолов’яга; наносник його залізного півшолома не міг уповні приховати відсутність у нього носа.
Джеймі раптом збагнув, що це не беззаконники, які спричинилися до загибелі сера Клеоса, бо навколо зібрався якийсь набрід: смагляві дорняни й біляві лісянці, дотраки з дзвіночками в косах, волохаті ібенці, чорні як смола приблуди з Літніх островів у плащах із пір’я. Джеймі впізнав їх. Браві компанійці.
— У мене є сто оленів...— нарешті здобулася на слово Брієнна.
— Для початку заберемо їх, міледі,— сказав блідий як труп чоловік у подертому шкіряному плащі.
— А тоді дістанемося твоєї піхви,— сказав безносий.— Не може ж вона бути така сама бридка, як усе в тобі.
— А ти дівку задом оберни і ґвалтуй у сраку,— порадив дорнянин-списник у шоломі, пов’язаному червоним шовковим шаликом.— І не доведеться на неї дивитися.
— Й позбавити її задоволення дивитися на мене? — сказав безносий, а решта зареготали.
Може, дівка ця і справді потворна й уперта, але не заслуговує на групове зґвалтування такими покидьками.
— Хто тут старший? — голосно запитав Джеймі.
— Я маю честь бути тут за старшого, сер Джеймі,— відгукнувся «труп» з почервонілими очима й ріденьким і сухим волоссям. Під блідою шкірою на руках і обличчі проступали темно-сині вени.— Називаюся Урсвик. Більше відомий як Вірний Урсвик.
— Ти мене впізнав?
Перекупний меч кивнув.
— Мало відростити бороду і поголити голову, щоб обдурити бравих компанійців.
«Кривавих лицедіїв, ти хотів сказати». Джеймі їх любив не більше, ніж Грегора Клігана чи Ейморі Лорча. Батько називав їх псами й використовував як псів: щоб заганяти здобич і сіяти пострах.
— Якщо ти мене впізнав, Урсвику, то маєш розуміти, що отримаєш за мене винагороду. Ланістери завжди сплачують борги. А що ж до дівиці, то вона — високого роду й за неї можна отримати непоганий викуп.
— Справді? — схилив набік голову його співрозмовник.— Як пощастило!
Щось було таке хитреньке в Урсвиковій посмішці, що Джеймі це не сподобалося.
— Ти мене чув. Де цап?
— За кілька годин їзди звідси. Радий буде вас бачити, без сумніву. От тільки в очі я б його цапом не називав. Лорд Варго вельми запальний, коли йдеться про його гідність.
«Відколи це в того слинявого дикуна гідність з’явилася?»
— Постараюся не забувати, коли побачу його. А лорд чого він, можна дізнатися?
— Гаренхолу. Йому пообіцяли.
«Гаренхолу? Батько з глузду з’їхав?» Джеймі підніс руки.
— Зніміть з мене ланцюги.
Урсвикове хихотіння нагадувало шелест паперу.
«Щось тут геть не так!» Джеймі старався не показувати розгубленості, тож усміхнувся.
— Я щось кумедне сказав?
Безносий широко посміхнувся.
— Та ти ще кумедніший за Куслія, коли він отій септі цицьки відгриз!
— Ви з батьком програли забагато битв,— пояснив дорнянин.— Тож нам довелося лев’ячі шкури обміняти на вовчі шуби.
Урсвик розвів руками.
— Тимеон хоче сказати, що браві компанійці більше не на службі в дому Ланістерів. Тепер ми служимо лорду Болтону й королю на Півночі.
Джеймі холодно та презирливо посміхнувся.
— І люди кажуть, що це я не маю честі?
Урсвику таке зауваження не сподобалося. За його сигналом двоє лицедіїв ухопили Джеймі за руки, а Рордж зацідив йому броньованим кулаком у живіт. Джеймі зігнувся навпіл, а дівчина запротестувала:
— Припиніть, його не можна чіпати! Нас послала леді Кетлін, це обмін заручниками, він під моїм захистом...
Рордж знову його вдарив, аж дух вибив. Брієнна кинулася до меча, який лежав на дні потічка, але не встигла його вихопити — на неї навалилися лицедії. Вона і справді була дужа: тільки вчотирьох їм удалося її приборкати.
Під кінець обличчя в дівчини
